МОЯ ПЕРША ПЕДАГОГІЧНА ПРАКТИКА НА БАЗІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ № 32 КРЕМЕНЧУЦЬКОЇ ВИХОВНОЇ КОЛОНІЇ УДПтСУ В ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

З 2 лютого триває моя перша педагогічна практика не у звичайній школі, а в загальноосвітньому навчальному закладі № 32 Кременчуцької виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області.

Кожному з нас зустрічаються люди, які потребують допомоги. Але мало хто дійсно використовує можливість виявити свій кращий бік, і насправді підтримати тих, кому цього бракує. Так і я, могла б лишитися звичайним споглядачем людських помилок та прорахунків, якби мені не випав шанс діяти і насправді допомогти молодим людям, які зараз розплачуються за свої промахи.

Я була дуже вдячна, коли мені, студентці педагогічного університету, запропонували пройти свою першу педагогічну практику не у звичайній школі, а у загальноосвітній школі II-III ступенів №32 при Кременчуцькій виховній колонії. Начальник колонії Величко Юрій Вікторович залюбки схвалив таку ініціативу.

У перші ж дні практики велику підтримку та професійну допомогу виявили директор школи Солошенко Любов Іванівна та заступник директора Іваненко Наталія Олексіївна, до яких я завжди могла звернутися за порадами, як методичного характеру, так і виховного. А класний керівник Голєшева Світлана Сергіївна, сприяла моєму кращому ознайомленню з характерами та особливостями учнів. Від неї я почула теплі відгуки про учнів та їх роботу, і в цьому я переконалась сама.

Безпосередньо на уроках мене вразив як ентузіазм вчителів, так і старанність самих вихованців. Невелика кількість учнів у класі дозволяла приділити увагу та вичерпно попрацювати з кожним із них. Особливо мені сподобалось те, що робота з вихованцями не обмежується роботою в класі. Кожен із них має можливість розвивати свої здібності і таланти, будь то у сфері спорту, або творчості, або самоосвіти. Хлопці мають свободу творчого мислення та не бояться вільно висловлювати свої думки та пропозиції на уроках. Незважаючи на брак базових знань, цілком був відчутний їх інтерес до пізнання нової інформації та подальшої освіти.
Під час проходження практики я переконалася у тому, що гідна поваги та захоплення робота працівників та викладачів даного закладу не лишається безрезультатною. Про це свідчить і статистика: кількість молодих людей у колоніях поступово знижується і переважна більшість колишніх засуджених продовжує своє життя як громадяни, які у подальшому дотримуються законів, а не порушують їх. І завдяки небайдужості, людськості та доброті вчителів покидають колонію вже не хлопці, які у свій час збилися з правильного шляху, а дорослі чоловіки, які здатні піклуватися й утримувати сім`ю, а також бути гідними громадянами та захищати свою державу.