ВИХОВАНЦІ КРЕМЕНЧУЦЬКОЇ ВИХОВНОЇ КОЛОНІЇ УПОРЯДКУВАЛИ МОГИЛИ БАТЬКІВ ВИДАТНОГО ПЕДАГОГА АНТОНА СЕМЕНОВИЧА МАКАРЕНКА

24 квітня вихованці Кременчуцької виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області разом із співробітниками прибрали могили батьків видатного вітчизняного педагога Антона Семеновича Мкаренка.
Упорядковувати могили рідних і близьких перед Днем пам'яті всіх померлих – це вже традиція, яку обов’язково мають вшановувати живі. Та як бути, якщо рідні померлих перебувають десь далеко і не в змозі це зробити?
Пройшли Великодні свята в Кременчуцькій виховній колонії та попереду Провідний понеділок. Коли кожна людина, відкладаючи всі свої буденні справи, вирушає на цвинтар, аби прибрати могили та відвідати покійних. Адміністрація Кременчуцької виховної колонії віднайшла можливість для вихованців 24 квітня відвідати могили батьків Антона Семеновича Макаренка: Семена Григоровича та Тетяни Михайлівни та його сподвижниці - Єлізавети Григорович.
Хто такий Антон Семенович, і що він зробив, знає кожен вихованець. Бо немає такого дня, коли прізвище Макаренка не звучало б на вустах як співробітників колонії, так і юнаків. Вкотре знову перечитали «Педагогічну поему», переглянули фільм за його твором «Прапори на баштах». Та й прекрасний сквер на території установи, возвеличує бюст саме Антона Семеновича - все в колонії пройняте макаренківським духом, його традиціями та ідеями.
Цього ж дня вихованці відвідали Крюківський будинок-музей А.С.Макаренка. Переглянули фотографії та експонати. Серед них - особисті речі Макаренка, меблі та книги його батьків. Найбільше уваги директор музею Наталя Леонідова звернула на відносини Антона Семеновича з батьками, на його повагу та шану до них. Юнаки червоніли, і нахиляли голови, бо їм у своєму, ще короткому житті, вже довелося завдати прикрості своїм батькам, а дехто і назавжди вже їх втратив.
Біля могили родини Макаренків в очах юнаків блищали сльози. Хлопці працювали мовчки, кожний думав про своє. Підмели сухе листя, помили плити, запалили свічки і тихо помолилися за померлих, кожен згадав своїх близьких.
Поверталися додому зі спокоєм на душі. І нехай було сумно, щемило серце та свій синівський обов’язок вихованці Кременчуцької виховної колонії виконали.