МІНІСТР ОБОРОНИ ЄЖЕЛЬ - НАШ ЗЕМЛЯК ІЗ БАРЩИНИ

11 березня цього року на посаду міністра оборони України призначили вихідця з Вінниччини – адмірала Михайла Броніславовича Єжеля.

У його рідному селі Слободі-Ялтушківській Барського району про свого земляка, де народився 19 жовтня 1952 року, кажуть – саме він повинен був стати командувачем. Дитинство майбутнього адмірала проходило на мальовничих берегах річки Лядової, за городом рідного обійстя. Тут він із друзями пас череду, купався, ловив рибу. Постійно хлопці влаштовували між собою та іншими компаніями змагання з футболу, волейболу, а ще велосипедні перегони.

У його батьків Броніслава та Марії Єжелів було семеро дітей. Шість доньок – Віра, Галина, Ганна, Ніна, Любов, Ольга. Михайло – наймолодший. Втім, дружба і підтримка у родині були передусім. Михайло ріс без батька, пізнав всі труднощі селянського життя. З дитинства виділявся своїм розвитком, був фізично сильним, – згадують сестра Галина Броніславівна та її донька Ольга Вікторівна.

– Михайло був дуже рішучим і цілеспрямованим. Тому і досяг висот самотужки. Ніколи не сподівався на чиюсь допомогу. Казав: якщо ти сам не вирішиш завдання чи рівняння, то ніколи не будеш знати правило чи теорему. Навіть якщо тобі хтось підкаже – не те, ти повинен був усе робити сам. Ніколи не використовував свої фізичні здібності проти слабших, не ображав задля жартів однокласників. Часто ставив на місце задирак, які полюбляли знущатись чи бити слабших за них. Проявляв неабиякі організаторські здібності – коли не було вчителя, то казав однокласникам, аби сиділи тихо або йшли грати у футбол. Одного разу запропонував вчительці вивчити пісню про море, яку почув і вподобав, отож її співав увесь клас… На силу його характеру вказує те, що хоч школа була недалеко від нашої батьківської хати, але дороги туди ще не було, тож іти доводилось калабанею і розбитим шляхом, а потім через річку і міст. Втім, Михайло жодного разу не спізнився на заняття.

Він полюбляв точні науки, історію, географію, не розлучався з книжками. І потяг до читання зберіг і понині.

Після сьомого класу Михайла завдяки його фізичним даним направили у Київську республіканську спеціалізовану середню школу-інтернат спортивного профілю. Неодноразово захищав честь закладу на змаганнях різного рівня, виконав норматив майстра спорту з баскетболу. Ще живі деякі його вчителі, які характеризують свого знаменитого учня як доброго і справедливого. Закінчив спортивний інтернат хлопець у 1970 році. Перед відмінником навчання та вправним спортсменом тоді були відчинені двері чи не всіх республіканських престижних вузів. Втім, Михайло Броніславович знову проявив сповна силу характеру, розумові та фізичні здібності, вступивши у тому ж 1970 році до Чорноморського вищого військово-морського училища ім. П. Нахімова у Севастополі. Відбір був дуже серйозний, вчитись там могли лише найрозумніші та найбільш фізично і морально підготовлені юнаки. Будучи «нахімовцем», він виконав норматив майстра спорту СРСР з морського багатоборства.

Після випуску у 1975 році лейтенанта флоту направили на службу на Тихоокеанський флот Збройних сил СРСР. Був командиром зенітно-ракетної батареї есмінця, командиром групи управління, помічником командира та потім командиром сторожового корабля, начальником штабу бригади, командиром бригади, дивізії протичовнових кораблів Тихоокеанського флоту. Набув достатньо великого досвіду походів у Тихому і Індійському океанах, побував у портах Аден, Коломбо, Сан-Дієго.

– І хоч вдома із родиною «погони не носив» – був вимогливим та справедливим. Сестрам, дітям і племінникам каже одне: навчайтесь, працюйте, завжди добивайтесь усього самі, прагніть і йдіть до своєї мети, – згадує племінниця адмірала.

Рішення служити Батьківщині Михайло Єжель прийняв наприкінці 1992 року і 30 березня 1993 року склав військову присягу на вірність українському народові. Був заступником начальника управління ВМС Головного штабу Збройних сил України, заступником командувача ВМС з озброєння. Після закінчення Академії ЗСУ призначений на посаду інспектора ВМС Головної інспекції Міноборони України, був заступником міністра оборони України. З серпня 2001 по квітень 2003 р. – Головнокомандувач ВМС ЗСУ. У жовтні 2003 року був звільнений у запас. З лютого 2008 по березень 2010 р. – Головний інспектор Головної інспекції Міноборони України.

Михайло Єжель особисто наполіг на тому, щоб 1 серпня – день Військово-Морських сил України – став особливо святковим і відзначався за всіма флотськими традиціями, широко і велелюдно. Нагороджений орденами «За службу Батьківщині в ЗС СРСР» III ст., Богдана Хмельницького III ст., відзнакою Міноборони України, медалями.

– А яким він вам запам’ятався ще з юних років?

– Я його ж знаю з самого дитинства, адже уся наша велика рідня дуже дружна і тримається завжди разом. Михайло рідко коли приїжджав у формі, в основному у цивільному одязі. Він ніколи не робив помпезності зі свого приїзду. Відразу до нас, вчителів, друзів приходив.

– З призначенням привітали? І як ставляться до земляка у селі?

– Моя мама з ним та уся рідня майже кожного тижня спілкується, багато часу розмовляють про життя. Звісно, ми і привітали його також. Всім селом гомін іде: «Наша людина, наш земляк». Люди задоволені, приємно їм. Може, хтось і має іншу думку, заздрість, але вголос я, принаймні, нічого не чула. Так, дійсно інколи, коли навколо його імені гриміли нездорові пристрасті, у чому його тільки не звинувачували, було дуже неприємно. Але ми усі молились за нього, щоб Бог дав йому сили і можливості пройти через усі випробування. А тим, хто любить облити брудом, відповідаю: ви б спершу поспілкувались з рідними та земляками, щоб хоч мати уявлення про людину, а не казати нісенітниці. До речі, Михайло Броніславович дуже набожний, завжди відвідує церкву, дотримується посту.

– Якісь захоплення Михайло Броніславович має?

– Збирає моделі бойових кораблів. У нього завжди їх було багато і зараз є, він їх, буває, і сам робить. Різноманітні моделі – від вітрильників до найсучасніших бойових.

А ще він вправний кухар, ще за часів служби на кораблях навчився варити смачний плов. Це його фірмова страва, він усіх завжди пригощає і на службі, і на роботі, і вдома, і коли у гості до нього їздили. Як приїздить у рідне село, то відразу йде до Лядової – на береги дитинства. Ходить там, милується. А потім, як прийде, то відразу розповідає, як там гарно, зелено, затишно. І усіх друзів, гостей завжди туди теж приводить. І так кожного разу – ця річка йому, наче вірний товариш і джерело радості, в ній він черпає сили і натхнення.

Життя розкидало родину. Три сестри проживають нині у Одеській області, одна у Вінниці, ще одна – у батьківській хаті в Слободі-Ялтушківській. Усі присвятили своє життя праці, родині, живуть просто. Пішов батьківським шляхом син Михайла Броніславовича – Олексій, який теж став флотським офіцером, два племінники – Едуард і Володимир теж стали військовими, на цивільному флоті працює ще один племінник Сергій. Вже доросла донька Мар’яна.

На жаль, померла вже одна з сестер… У школі, де колись навчався Михайло Броніславович, нині розташована бібліотека, а діти з села ходять на навчання до сусіднього Ялтушкова. Але велика та дружна родина Єжелів знову і знову збирається разом на кожне велике свято.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике