Ми вже повідомляли про трагічну загибель у «книжці» 24-річного начальника відділу Вінницького районного управління земельних ресурсів. Нагадуємо, молодий чоловік впав з 13 поверху на сходи і розбився на смерть.
«Не так давно звістка про страшний трагічний випадок загибелі молодого працівника при падінні зі сходів у службовому приміщенні так званої «книжки», що в обласному центрі, швидко облетіла Вінниччину, адже не одна відома газета про це писала.
Люди прочитали, та й забули, бо, як мовиться, чуже довго не болить. А я, мама загиблого синочка Сергія Мартинюка, щодня поливаю слізьми кожен газетний рядок, шукаючи відповіді на запитання: як? Чому? Навіщо?
Чомусь тоді одні газети написали, що ліфт у «книжці» в ту фатальну годину не працював, інші – що працював. Особливо вразили подробиці однієї газети, не “33-го каналу”. В ній прокоментували їх якось не по-людськи.
Ще не охололо мертве тіло мого синочка, ще не було повного слідчого експерименту, а вона вже поспішає прояснити читачам ситуацію. Мовляв, їли-пили, вказала що і скільки, і тут же зазначила, що головний винуватець службового новосілля, тобто мій син Сергій, полюбляв проїхатись на перилах, а, отже, будучи напідпитку, мав збільшений ризик втратити рівновагу, і…
Вищезгаданий фактаж взяли зі слів тих, хто був разом з моїм сином у той фатальний вечір. Проте коли я сама їх запитала про подробиці трагічного випадку і про те, що йому передувало, вони всі троє чомусь тупо відмовчувалися. Отже, мушу говорити я.
Знаю, сина не повернути, рани у серці не загоїти. Але тяжка сокира невідомості безжально вирубує з мого життя дні без сина, і моє зболене, згорьоване материнське серце мимоволі виступає у ролі слідчого...
…Здобувши земельний фах, мій Серьожа швидко просувався по службі. Адже був дуже здібним і відповідальним у виконанні дорученого. Саме ці риси і стали аргументом для зайняття ним посади начальника відділу земельного відомства у Вінницькому районі, службовий кабінет якого розташовувався у згадуваній «книжці».
Підлеглими по службі у Серьожі стали працівники старші нього за віком і мають більший стаж роботи. Мабуть, тому не зовсім просто складались службові стосунки у відділі. Я про це знала, адже син, бувало, натякав мені, що йому нерідко доводиться тягнути роботу і за підлеглих, особливо за одного з них. При цьому, звичайно, мусив робити зауваження, вказуючи на слабку виконавську дисципліну, на що той самий підлеглий кидав погрозливо: «Я ще тобі «встрою».
Прости мене, Боже, але може й «встроїли», бо саме ті, хто грозився, і святкували те злощасне новосілля. Саме ці жіночі сумніви і породжують у мені не одне запитання без відповіді:
– Чому після застілля спочатку вдвох, а тоді ще й третій колега заспішили сходами вниз, зоставивши самого Серьожу? Компанією ж святкували, невже не могли зачекати хвилинку, поки Серьожа закриє кабінет?
– Чому троє з компанії, спускаючись сходами вниз, коли побачили загиблого, що завис на перилах, не впізнали у ньому Серьожу, з яким хвилину-другу тому розлучилися, а заспішили повідомити вахтера про те, що трапилось з якимось невідомим їм чоловіком?
– Чому, коли слідчий запитав їх, чия це сумка знаходиться у кабінеті, у якому відзначали новосілля, ніхто з них не вказав, що це сумка Серьожі. Мовляв, не бачили, не знаємо, хоч не знати вони цього не могли.
– А як повірити в те, що коли син падав у прірву між сходів, його одночасно роззули, і два капці стояли рівненько на сходах одного з поверхів?
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
ПРАВДА З КІЛЬКОМА НЕВІДОМИМИ…
"