ШУКАЄМО РІДНИХ І ДРУЗІВ

Я Волощенко Анатолій Володимирович, зараз проживаю в Росії - Ростовській області.

Допоможіть розшукати будь-яких родичів мого батька Пікуса Володимира, приблизно 1920 р.н. Знаю, що він до війни працював вчителем історії в школі у Вінницькій області, одружився з моєю матір’ю Волощенко Катериною Олександрівною, вона теж була вчителькою. 26 червня 1942 р. німці їх погнали в Німеччину, де вони працювали спочатку на господарів, а потім на фабриці Маггі. Там же в 1943 році народився я, а в 1945 - мій брат Володимир (він помер у тому ж році вже дома, на Україні). Після війни моя мати з дітьми повернулася на Україну, а батько пішов до Польщі. Він листувався з Марією Микитівною (прізвища не знаю). Вона теж з Вінницької області. Я думаю, що в нього залишилися родичі у Вінницькій області! Допоможіть, будь ласка, знайти хоч які-небудь сліди! Надсилаю вам єдине фото мого батька! Він у правому нижньому кутку сидить у сорочці, поруч моя мати Катерина з моїм братом на руках. Будь ласка, допоможіть хоча б дізнатись, з якого він села був родом. Може, відгукнуться однофамільці.

* * *

Здрастуйте, допоможіть, будь ласка, знайти наших родичів Лисенків - Валерія, Анатолія і Віктора Федоровичів. Вони брати нашого батька. Зв’язок загублений після смерті батька. Зі слів нашої матері, адреса проживання Валерія Федоровича була: Вінницька область, Тульчинський район, с. Кирнасівка, вул. Пестеля, № 82. Допоможіть знайти родичів.

* * *

Здрастуй, шановна рубрика «Жди меня»! Звертаюся до вас з великим проханням допомогти знайти двоюрідного брата Городника Сергія Вікторовича, який народився в с. Рудницьке Піщанського р-ну 16 жовтня 1981 року. Після армії він їздив на заробітки в Одесу. Як розповідає його мама, він там познайомився з дівчиною Танею, яка працювала в кафе. Разом із нею поїхали до Тані у м. Тирасполь (Молдавія). Сергій працював там вантажником, розвозив товари магазинами. Із Тирасполя дзвонив додому в Піщанський р-н, с. Рудницьке мамі, казав, що вони з Танею живуть разом і дав мамі цей номер телефону, щоб вони телефонували до нього: 37-35-33-24-019. Останній дзвінок був від нього у 2007 р., 25 травня. Ніхто більше про нього нічого не чув і не бачив його. Мама Сергія Олена Василівна дзвонила на цей номер, але нічого не дізналася, куди він зник. Ось уже 3 роки, як його нема, усі рідні дуже хвилюються. Ми всією родиною будемо вам вдячні, допоможіть знайти! Це все, що нам відомо про нього. І ще в нього є прикмета - на носі шрам від самопалу. Ми висилаємо його фотографію.

Допоможіть, будь ласка, ми будемо чекати новин. Цей лист вам писала його двоюрідна сестра Нікітчук Оксана Миколаївна.

* * *

Переконливо вас прошу допомогти мені у пошуках мого батька Волощука Пилипа, 1901 року народження. Він народився в селі Сажки Немирівського району. Перебуваючи на фронті, пропав безвісти у вересні 1941 року. На мій запит у 1974 році в архів МОСРСР міста Подольськ Московської області мені відповіли листом №931858 від 28 січня 1974 року, що моє прохання про розшук було направлене в архів Військово-медичного музею у місті Ленінграді. Через місяць отримав звідти відповідь, що мій батько в архіві не зареєстрований ні як вбитий, ні як хворий. Але така відповідь неправдива. Адже його друг Петро Яцентюк повідомив мені листівкою, що мій батько був артилеристом і отримав поранення коліна в серпні 1941 року. Він був госпіталізований у госпіталь міста П’ятигорська на Кавказі. Доліковувався в санаторії №2. Петро також був поранений, лежав на сусідньому з батьком ліжку. Після операції батько ходив з палицею. У листопаді 1941 року Петра Яцентюка виписали з госпіталю, а батько продовжив лікування. Петро навідував батька, але на початку грудня 1941 року під час чергового візиту до лікарні батька вже там не було. Лікарі сказали, що мого батька відправили у слабосильну команду. Після цього доля батька невідома. Прошу вас допомогти мені у пошуках. З повагою, Яків Волощук.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике