«Багато листів у вашій газеті про кохання - між чоловіком і жінкою, одностатеве чоловіче і жіноче, між парами, різниця у віці яких велика, і тому подібне.
Хочу сказати лише одне: життя нам дане для радості, тому кожен знаходить його для себе таким, як вважає за потрібне.
Недавно довелось мені прочитати книгу Пауло Коельо «Вероника решает умереть». Я була просто приголомшена. Ось цитата з цього твору: «Существуют только две запретные вещи - одна по человеческому закону, другая - по Божественному. Никогда не принуждай никого к связи, это считается изнасилованием. И никогда не вступай в связь с детьми, это худший из грехов. Во всем остальном ты свободна. Всегда существует некто, желающий в точности того же, что и ты».
Розповім коротко про своє. Десять років я прожила з чоловіком, який був старшим за мене на 23 роки. Від спілкування з ним я не стала старішою, навпаки, ми обоє стали, мов діти.
Коли ми познайомились, мені було 43, а йому - 66. Більш молодої душею і тілом людини я не бачила. Це був невиправний оптиміст. Так, у нас були й інтимні стосунки, але у більшості випадків нас зв’язувало не ліжко. Як чудово було просто сидіти поряд на дивані, прихилившись плечем один до одного, розмовляти на цікаві для нас теми, щось планувати, згадувати випадки з життя... Я взяла на себе роль господині - старалась щось смачненьке приготувати їсти, завжди за це він дякував - обнімав, ніжно цілував і казав, що смачнішого ніколи не їв (я, звичайно, знала, що це не так, але була йому дуже вдячна).
Прала і напрасовувала його сорочки і брюки, сорочку давала кожний день свіжу, що викликало на роботі увагу як жінок-співробітниць, так і чоловіків, бо багато з них ходили в одній цілий тиждень.
Я себе вважала не дуже красивою, трохи товстуватою, але він казав мені: «Ти гарна. Ти струнка, ну, трішки є жирку, але то не завада». І я повірила в себе, бо раніше мене тільки повчали і критикували, мовляв, ти того не знаєш, того не вмієш, те не так робиш...
Допомагала йому й по роботі. Вечорами ми разом писали статті, я підказувала, як краще сформулювати думку, що за чим викласти. У такому випадку він називав мене розумницею, а я танула від щастя спілкування з ним. Ми читали одні книги, дивились передачі по ТБ, ділились думками щодо побаченого і прочитаного.
Звичайно, були сплески поганого настрою, поганого самопочуття, навіть серйозна хвороба. Тоді я була терпляча і перетворювалась на сиділку. Пережите за все життя далось взнаки, і він помер. Зараз мені 57, я сама. Важко пережила його смерть. Але ні в секту, ні в церкву не пішла. Навіть до психолога не зверталась, хоча якийсь період була на межі зриву. Наведу ще одну цитату з Коельо: «С психиатром люди говорят более откровенно, чем со священником, потому что врач не станет угрожать преисподней».
Зараз знайшла роботу, багато читаю, дивлюсь тільки позитивні передачі по телебаченню, гуляю, спілкуюсь з приємними мені людьми. І зовсім не шкодую про те, що в моєму житті була така людина.
Здогадуюсь, що мій лист викличе осуд у певних осіб. Буде повчання каятись, молитись. Але мені байдуже. Я не буду цього робити. Роки спілкування з цією людиною - найкращі у моєму житті, і мені радісно їх згадувати.
Хочу застерегти, що такий союз можливий лише у людей з високим інтелектуальним рівнем. Тільки високоосвічені, інтелігентні люди можуть дозволити собі таке співіснування разом. Хай вибачать ті, хто не згодний зі мною. Я своєї думки не зміню”.
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"ПОКІЙНИЙ ЧОЛОВІК БУВ СТАРШИМ НА 23 РОКИ, АЛЕ ЦЕ НЕ ЗАВАДИЛО НАШОМУ ЩАСТЮ! Бо нас зв'язувало не лише ліжко…"
"