У Ла Скала їх 14 разів викликали «на біс» і цим колектив побив рекорд самого Карузо
Сльози і радість змінювалися по черзі — так зачепити за живе можуть лише «Сухішвілі». На днях вони «порвали» і вінницьку публіку. Люди йшли у Будинок офіцерів, наче паломники у Мекку. Натовпами! Легше було дістати зірковий пил з Марсу, ніж придбати квиток ще за тиждень до їх виступу. До речі, ціни у нас приємно здивували – потрапити у найдорожчий сектор можна було лише за 160 гривень (у той час, як в інших містах України таке задоволення коштувало близько 1000 грн.). Як і очікувалося, найбільше у залі — вінницьких грузинів, бо на сцені – їх національна гордість.
Те, що почалося з першими акордами музики, важко описати словами. Знаєте, як-то кажуть: очі бачили, а мозок відмовлявся вірити. Вони не танцювали – пливли, літали!.. Єдине, що насторожувало – хоч би сцена витримала (відомо, що не одна ламалась від цих запальних постановок). Мужні грузинські воїни, тендітні довгокосі красуні… І все на пальцях ніг. Дизайн костюмів вражав не менше.
Танець з мечами та списами – своєрідна візитівка «Сухішвілі». Коли посипались іскри, стало зрозуміло – усе по-справжньому, леза не іграшкові. А як кинджали на льоту забивали у підлогу, то кров у жилах холонула. Вигуки «браво» і «біс» лунали щохвилини. Руки боліли від оплесків, але не аплодувати їм неможливо.
За душу брали тужливі грузинські мелодії, які змінювали запальні барабанні удари. У «Сухішвілі» свій оркестр. Музика автентична, є кілька сучасних аранжировок і авторських композицій.
Під час антракту глядачів безкоштовно пригощали грузинськими винами.
Після останнього номеру всі в залі встали і довго не хотіли відпускати танцюристів (у декого з останніх навіть сорочки порвались від пристрасних рухів).
Нам пощастило поспілкуватись з Ніно Рамішвілі та Іліко Сухішвілі (рідні брат і сестра) – теперішніми керівниками колективу і внуками-тезками його славетних засновників.
- Як вам наша публіка?
Іліко: - Ми вже втретє приїжджаємо у Вінницю, а Україна взагалі стала другим домом. Люди у вас дуже добрі, привітні, гостинні – цим дуже схожі на грузинів. Наше турне присвячене 65-річчю колективу. Оновлена програма має 18 номерів. Це весільні романтичні та мужні військові танці, на гірські мотиви та історичну тематику – ми досліджуємо фольклор різних куточків Грузії, але є і кілька сучасних постановок, з якими виходимо на корпоративах і у клубах.
- Скільки у «Сухішвілі» танцюристів? Як ви їх відбираєте?
Ніно: - Всього 100 чоловік, гастролює 75. В Грузії ми маємо свою школу, де навчаємо діток з 10-12 років. Беремо всіх – нікому не відмовляємо, але потім йде жорсткий відбір в основний склад. Є у нас у колективі сімейні пари, родичі і навіть брати-близнюки.
- Багато трюків дуже небезпечні, чи часті травми?
Іліко: - Не без цього. І ноги ламались не раз, і вивихи були. Всі наші танцюристи застраховані. Але щоб безповоротно чи інвалідність – на щастя, ні. Намагаємось відшліфувати кожен рух, тренування щоденне – триває 4-5 годин, в залежності від складності і новизни постановки.
- Ваш гастрольний тур припав на піст…
Ніно: - Що зробиш – робота така. Грузини дуже набожний народ. Більшість наших танцюристів суворо дотримуються посту, всі моляться перед виходом. У страсний тиждень не виступатимемо.
- Це правда, що у Ла Скала вас 14 разів викликали «на біс» і цим ви побили рекорд самого Карузо?
Іліко: - Так, це один з найприємніших фактів в історії колективу. Італійці чуттєві та емоційні, але ми навіть не могли уявити, що настільки. Зазвичай, три рази виходимо позапланово на прохання глядачів. Це важко для танцюристів, бо в кінці концерту сил майже не залишається, а треба показати вищий клас. У такі моменти позитивна енергетика публіки заряджає…
- Чи заплановані виступи у Росії? Подейкують, що після російсько-грузинського конфлікту ви там «персони нон-грата»...
Ніно: - У розпал війни більшість концертів скасувалися, важко виступати в той час, як половину твоєї рідної країни окуповано. Ми долучалися до протестів наших земляків і в повному складі разом з ними виходили на вулиці. Зараз запрошення з Росії відновились, але колишніх стосунків не повернеш. Прикро, що через брудну політику страждає мирне населення і мистецтво.
- Як часто самі виступаєте на сцені?
Іліко: - Тепер зрідка, тому що виснажує підготовка, організаційні моменти. На сцену виходимо лише в кінці, щоб вклонитися глядачам. А от наша бабуся Ніно, Царство їй небесне, до 90 років не припиняла займатися танцями. В «Сухішвілі» це в кожного у крові.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"СУХІШВІЛІ" ЗНОВУ У ВІННИЦІ "НА БІС". Як брат Іліко та сестра Ніно продовжують сімейну справу - наше ексклюзивне інтерв'ю
"