ЛЮДИ, ЗВЕРТАЮСЬ З ІТАЛІЇ: НЕ ДАЙТЕ ПРОПАСТИ МОЇЙ ДОНЬЦІ З ДІТКАМИ В УКРАЇНІ. Прихистіть її, як прихистили Оленку

Шановна редакціє! Прочитала вашу статтю про Оленку та її 4-річного сина - і серце обливається слізьми, бо і моя донька потрапила майже в таку ж ситуацію, тільки при живих батькові і матері.

Ми з чоловіком розлучилися багато років тому, і я одна виховувала доньку, водила до школи, оберігала від усіх незгод, бо і сама виросла без батька. Моя донечка закінчила школу зі срібною медаллю, вступила на державну форму навчання Житомирської сільськогосподарської академії. У 2001 р. закінчила перший курс і в тому ж році зустріла свою «велику любов». Зіграли весілля, народилась моя перша внучечка. Спочатку молоді жили в моєму будинку, а коли внучці виповнилось 2 роки, я вирішила поїхати до Італії. Залишила роботу в школі, продала свій будинок, щоб мати гроші на проїзд, бо повірила рідні зятя, які пообіцяли, що молоде подружжя буде жити у бабусі з дідусем.

Та не все вийшло, як планувалося. У 2003 р. я не змогла відкрити візу, і з боку родичів зятя почалися нарікання. Я переїхала жити до своєї старшої сестри в Літин, бо родом я звідти. На щастя, доля мені усміхнулася і в березні 2004 р. я ступила на італійську землю.

За мною і моя донька з чоловіком змушені були залишити бабусі хату. Батьки зятя поставили йому ультиматум: якщо залишиш свою дружину, то бабусина хата дістанеться тобі, бо дід тоді вже помер. Якщо ні – не отримаєш нічого. Зять вибрав дружину і доньку. Найняли квартиру в Житомирі. Зять працював, а я допомагала.

У 2007 р. - знову удар долі. Мені занесли інфекцію і дуже погано полікували. Я втратила роботу і, головне, здоров’я. Чим я тільки не перехворіла…

Моїм дітям не вистачало грошей, тож почалися сварки і, мабуть, втрутилися батьки зятя… Тож без присутності моєї доньки у суді їх розлучили. Тільки забули про внучку, що потрібні гроші на її утримання. А в мене знайшли рак. Дякую від усієї душі італійським лікарям, які безкоштовно зробили мені операцію і постійно тримають під контролем.

Я не можу передати словами того відчаю, який переживала: моя дитина залишилась без допомоги, без житла і, як героїня вашої розповіді, ходила з квартири на квартиру з маленькою донечкою. Звернулась до її батька з проханням прихистити їх на 1-2 роки, поки зможу знайти постійну роботу (Бога кожен день молила вижити), та він відмовив, бо на той час женився.

Залишившись одна, навіть без моральної підтримки, донька зустріла другого чоловіка, бо дуже хотіла відчути себе захищеною - і, як результат... знову помилка і вагітність. Я просила дати мені номер телефона цієї людини, та донька відповіла: «Він не визнає свого батьківства, і це буде тільки моє дитя». Моя дитина - горда людина, я вчила її жити з повагою до інших і до самої себе. Народилась друга внучечка. Ми їх дуже любимо, але в душу закрався страх: а що буде далі? Хоч би доля змилувалась і зустрілися добрі люди, які б здали квартиру за помірну плату, щоб я змогла трошки відкласти грошей на своє житло. Довгих шість років я не приїжджала в Україну. Зараз роблю документи і сподіваюсь вилікуватись.

З радістю відповім на всі листи добрих людей (бо вірю все-таки в людську порядність), які прошу надсилати до редакції або в Італію. Мій номер телефону (італійський): 0039-327-738-39-55 і адреса:

Italia

Chernish Lyubov

via Giylio Cesare 22

24121 Bergamo BG

P.S. Допоможіть моїй доньці, люди добрі. Не дайте нам загинути.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике