Вінничанин Геннадій Христенко служив на сусідній з 3234-ю висотою в Афганістані, на якій воювала славетна 9 рота, що стала прототипом фільму.
Навіть якщо солдат міг уникнути поранення, то Афган залишав слід у серці неодмінно. Про це і не тільки наша розмова з Геннадієм Христенком.
– Яким чином ви потрапила до Афганістану, і коли це було?
– У 1986 році мені прийшла повістка в армію. Призовна комісія взяла до уваги те, що я займався парашутним спортом. Спочатку потрапив у навчальний підрозділ, де в жорстких умовах нас готували до війни, і після цього у травні 1987 року нас відправили в Афганістан.
– У яких військових операціях брали участь?
– Я був серед тих, хто мав здійснити операцію «Магістраль», яка розпочалась у грудні 1987 року. Основною її метою був прорив блокади для забезпечення населення округу Хост передусім продовольством, а також пальним, медикаментами. Супротив там був в основному з воєнізованої частини племені джадран. Це дуже горді люди, які за свою історію не визнавали ніякого уряду і чинили так, як вважали за потрібне.
– А як ставились до вас тамтешні жителі?
– Ви знаєте, Схід - справа справді дуже делікатна. Щоб зрозуміти афганський народ, потрібно самому бути афганцем. Мені особисто вони нагадували хамелеона — воювали за нас доти, поки ми перемагали. Коли ж щось було не так, вони зникали. Тому сподіватися, що у важку хвилину вони прикриють твою спину, не було підстав.
– Розкажіть про щоденне життя солдатів.
– Це було звичайне солдатське життя на чужій землі, коли ти живеш у постійному очікуванні стрілянини. Ми були розміщені у модулі неподалік від аеродрому, займалися буденними справами: чистили зброю, засмагали. Клімат там різкоконтинентальний, і температура вдень сягала 40-45 градусів, а вночі міг випасти сніг.
– Що схожого і відмінного ви побачили у фільмі «9 рота», і як було в реальному афганському житті?
– Схожого у фільмі багато, картину знято реалістично. Дуже точно показано період навчання солдатів, адже він був важкий та виснажливий. Ми щодня стріляли так часто, що псувалися автомати. Але, як мовиться, важко в навчанні – легко в бою. Розбіжності були лише в тому, що кульмінація фільму – бій – відбувався вночі, а не вдень, як показано в картині. І ще один епізод, коли солдатів запитували, чи хочуть вони в Афганістан, досить сумнівний. Нам ніхто не повідомляв, що нас відправляють на війну. Усіх солдатів навчального підрозділу зібрали і провели анкетування. На запитання, чи хочемо ми в Афганістан, усі, зрозуміло, відповіли, що ні. Але це ніхто не врахував.
– Чи є правдою те твердження, що військові чини в Афганістані забули про 9 роту, як це показано у фільмі?
– Я вважаю, що ні. Бій відбувався вночі, та й підмога прибула, але пізно. Навіть якби вона була вчасною, то в темну пору доби можна було б повбивати не тільки своїх, а й чужих. Відстань від однієї висоти до іншої – занадто велика. Щоб її подолати, потрібно не менше шести годин. Вороги ж дуже хитро підійшли до цього бою. Власне, такі випадки траплялися не тільки з 9 ротою.
– Шо вам найбільше запам'яталося з вашого перебування в Афганістані?
– Напевно, перші бойові дії. Нам сказали, щоб ми сховалися і не показувалися, бо це війна. Інша справа, коли це служба в військах – це навчання. Але коли в тебе стріляють і тобі також треба стріляти в потрібному напрямку – з'являється страх, який паралізує. Перемагає його тільки бажання залишитись живим. Афганці відомі своєю жорстокістю ще з давніх часів. Але все ж таки гірка правда – і наші солдати часто грабували тамтешні баштани і виноградники. Тому й мали покарання. Часто бувало таке, що хлопці втікали: просто не витримувала нервова система.
– Чи часто втікали?
– За час, коли я служив, втекло двоє, але їх одразу ж повернули. Їх приводили і міняли на зброю. За одну людину віддавали 5 ящиків автоматів, кілька гранатометів. Власне, хто скільки просив. Звичайно, втікачів одразу ж відправляли назад у частину, подалі від війни.
– Ходили чутки, що листи додому з Афганістану влада перечитувала. Ви щось знаєте про такі випадки?
– Листи не перечитувались – вони перевірялись на вміст наркотиків. Можливо, читали їх вибірково. Перед виїздом на місце подій нас зібрали і сказали, щоб у листах ми писали про природу, про здоров'я, а про воєнні дії нічого писати не слід.
– Кажуть, що у людей, які побували на війні, є відхилення в психіці. Чи справді це так?
– Так, просто на війні панує братерство. Війна – це ціла історія чоловічої дружби. Поствоєнний синдром не у тому, що ми бачили війну, вбивства, а в тому, що ми позбавлені цієї ідеальної і водночас абсолютно утопічної конструкції – любові, братерства, взаємодопомоги, відсутності зради. Наш досить жорстокий світ нищить таку конструкцію, і починається страшний синдром. Це моя особиста думка з цього приводу.
– Чи сниться вам Афганістан?
– Так, розумієте, Азія — це наркотик. Не забудеш ніколи це повітря, гори, сонце. Азіатська музика і досі звучить у моїх вухах. Під час перегляду фільму, коли показали літаки, вертольоти та вибухи, з'явилося відчуття, що усе це було вчора. Я хотів би знову повернутися в афганські гори. Тільки не на війну…
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
9 РОТА ВОЮВАЛА ПОРУЧ…
"