Головних героїв цього нарису не називаю свідомо, з тієї самої головної причини, з якої Юлія Тимошенко відкликала свій позов із ВАСУ.
Веде до суду молодого хлопця дівчина у формі військовослужбовця державної прикордонної служби. Легко, як пушинка, злітає по сходах на другий поверх, а він важко шкутильгає на ліву ногу, опирається на поручень. З ними в кабінет судді чомусь заходить і сам начальник паспортного стола. Сідає, як і прикордонниця, поближче до судді. А я - поряд із невідомим мені порушником закону, якого зараз мають судити, - аж в кінці кабінету. Бо іншого місця не має в цій тісноті.
Звичайно, зараз великий зал судових засідань порожній, бо вже далеко не рання година, всі суди у ньому завершилися. Але суддя ним не користується. Він навіть суддівську мантію не одягає. Мабуть ліньки йому.
Начальник паспортного стола, несподівано вгледівши мене, голосно вигукує щось на тему чому я тут?!.. Доводиться випрошувати в судді своє законне, Конституційне право бути присутнім на цьому відкритому судовому засіданні. Суддя великодушно дозволяє, але теж запитує чи не є я родичем цього хлопця якого вони збираються судити?.. Ні, кажу, вперше його бачу.
Не повірив. Став ще допитуватися чому ж я, все таки, сиджу поряд з правопорушником? Відповідаю – та тому, що він білошкірий і я білошкірий. За ради солідарності людей з білою шкірою. Хіба не можна? Суддя ніби й вірить, а ніби й ні. Начальник паспортного стола сердиться і дивується водночас, не каже, що формально і він тут у статусі спостерігача-любителя. А час іде… Судова справа не розпочинається. Ніби хоче зірватися. Ясно - моя присутність в цьому суддівському кабінеті несподівана і незапланована.
А воно насправді випадково все сталося. Випадково побачив, як ведуть цього хлопця до суду і жаль стало, що так важко кульгає, бідолашний, а його ведуть, не змилуються.
За що ж попався прикордонникам, думалося мені? І чому це аж сам начальник паспортного стола у свій робочий день не полінувався сюди прийти разом з прикордонницею?.. Щось підказувало, що не все тут просто. От і приперся я подивитися. І… виявився в центрі уваги всього суду, як та молода на весіллі.
Врешті решт суддя розпочинає справу. І називає… моє прізвище, а до нього приєднує ім’я і по батькові того, що вже виструнчився перед ним, якого судять. Виявляється, це такий жарт судді… Мені від цього жарту згадалися кадри з фільму «Історія зечки» і трішки холодок по спині пробіг, а суддя заусміхався, як в тому кіно.
Ото ж вже судять. Представниця державної прикордонної служби повідомила суду, що цього жителя одного із сіл зарубіжного сороцького району Молдови, до якого звідси рукою подати, затримано за 50 метрів від Ямполя. І, відповідно, складено протокол за те, що він «прострочив» дозволений термін перебування на територій України… на один день. Я б сказав, не на один день, а менше, бо ж день ще ж не закінчився, але вона сказала, що на один, то хай буде по її, вона краще знає, вона ж сила, вона ж при «ісполнєнії», а ми з цим засмученим чужим хлопцем що?..
Суддя, продовжуючи усміхатися, запитує зарубіжного правопорушника чому ж він аж на цілий день посмів бути більше ніж дозволено у незалежній вільній суверенній Україні? Хлопець пояснює, що був у Вінниці, в лікарні, що паяльною лампою, десь там, у рідної бабусі, дуже обпік собі ногу. Ось цю, на яку й досі стати не може. Якби лікарі швидше лікували, якби ближче було їхати до кордону - може б він і встиг, а так – біда «прострочив» аж на цілий день термін, простіть, мовляв...
Хлопець говорить російською, а суддя – українською, державною, бо ж він суд-дя, він тут представник держави, не хто-небудь!.. Але прекрасно один одного розуміють. Суд завершується всього за 3-4 хвилини. Суддя з усмішкою, оголошує хлопцеві штраф в розмірі 340 гривнів відповідно до статті 203 адміністративного кодексу. Таких великих грошей у хлопця немає. Тому суддя йому пояснює, що судові документи пошлють в Молдову і там, згідно угоди, з нього стягнуть цей штраф до копієчки.
Все, будьте здорові і не кашляйте. Не встаючи із свого стільця, і не перестаючи усміхатися, суддя голосно вигукує прізвище вже іншого правопорушника, якого тут же заводять в його кабінет. Бажання побачити ще одне судове засідання у мене відпало зовсім. І я поплентався на вулицю, на свіже повітря…
Згодом, коли отямився, телефоную тому ж судді. І розказую йому таке. Моя дружина майже все життя відпрацювала в бухгалтерії консервного заводу. І друкаркою була, і касиром, і бухгалтером. А заробила таку пенсію з якою в старість входити просто жах.
Поїхала в Італію на заробітки. Нелегалом. Як рабиня, як і інші. Два роки там гнула спину на сеньйорів. Заробила за цей час більше ніж за всі роки на Ямпільському консервному заводі. Коли ж її, ощасливлену такими грішми, випускали італійські прикордонники назад додому то лиш побажали щасливої дороги. Запитую суддю чому ж він тому зарубіжному хлопцеві за цей всього один день «прострочки» попередження не дав, а впаяв по повній програмі? Відповідає фразою, яку я вже, мабуть, до кінця життя не забуду: «Василь Володимирович, ви не сонечко – всіх не обігрієте»…
З оштрафованим громадяни-ном Молдови, як повідомив згодом начальник паспортного стола, після процесу ще проводилася профілактична бесіда. Після якої правопорушник мав добиратися на таксі спершу до Могилева, потім до Сорок, а вже звідти - до свого села в дружній нам країні, бо в цей час всі прикордонні пропускні пункти тут не працювали. В цілому, день «прострочки» в Україні йому обійшовся майже стільки, як і річна зарплата бідного молдовського селянина.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
СУДИЛИ ІНОЗЕМЦЯ ЗА ДЕНЬ "ПРОСТРОЧКИ" В УКРАЇНІ
"