"ВСІХ ДЕВ'ЯТЬОХ ПРИЙОМНИХ ДІТЕЙ МИ ХОТІЛИ ВСИНОВИТИ…"

Щоб прогодувати велику родину, Людмила і Віталій Стьопіни з с. Шляхової Бершадського району завжди, а не тільки у кризу, купують крупи мішками, а фрукти – ящиками.

Щось із продуктів «на завтрашній день» припасає нині кожна сім’я. Насамперед, цукор, який «на очах» росте в ціні; потім – олію, якій обіцяють подорожчання, гречку, рис, борошно… Все пригодиться. Скільки ж харчів треба припасти багатодітній сім’ї, щоб кожен день всі були ситі?

– Продукти кілограмами ми ніколи не купуємо, – посміхається пані Людмила. – Ну, що для нашої родини один кілограм цукру? Сіли, чаю попили – і немає… Зазвичай ми, відколи стали багатодітною родиною, купуємо крупи та цукор мішками, а фрукти – ящиками.

Прийомні діти, а всі вони з неблагополучних сімей, вдома не бачили елементарної свіжоприготованої їжі, не кажучи про фрукти, особливо взимку.

– Діти боялися, що ми нагодуємо їх і відвеземо назад, – розповідає Віталій Стьопін. – Коли привели їх у свою сім’ю, то багато з них мали звичку котлети, пироги, печиво ховати під подушку. Дехто їв сирий фарш на котлети.

А дивуватися нічого. Вдома вони їли варену пшеницю, бо більше нічого не було. А як не було і цього, то діти з’їли… газету. Декого рідні дорослі морили голодом. Ми навідували домівки деяких наших прийомних дітей: зайдеш у таку хату – і треба кричати «караул».

Всі 9 прийомних дітей Стьопіних називають їх татом і мамою. Людмила і Віталій ніколи не думали брати дітей. У них своїх двоє дорослих синів, мають сім’ї. Кажуть, тепер розуміють, що Господь готував їх до такої місії.

Стьопіни – одесити. Віталія направили у відоме село Шляхову – колгосп-мільйонер – від Москонцерту, щоб «підняти культуру». Молодому подружжю голова колгоспу Кузик дав квартиру, і Стьопіни влилися у сільське життя: Людмила працювала завмагом, а Віталій – директором будинку культури. Йому вдалося створити вокально-інструментальний ансамбль «Современник». Колектив був переможцем численних фестивалів, зокрема «Червоної рути». А ще Віталій Стьопін з «Современником» відіграв весілля усім найповажнішим і з найвищими посадами людям Бершадщини.

– Про всиновлення дітей ми ніколи не думали, але Господь до цього готував нас давно, – продовжує Віталій Стьопін, тепер пастор Церкви християн віри Євангельської. – Ми були з Людою ще неодруженими – йдемо гуляти в парк, то моя сестра завжди давала нам коляску з дитиною. А вже коли я працював директором БК у Шляховій, то молодь приходила на дискотеку і заодно зверталася до мене за порадами, юрбилася поряд, довіряла потаємне, особисте, про яке не знали рідні батьки. І так настав час, коли ми взяли в свою родину одну дівчинку – Оксану. В неї померла мама і вона ходила до нашої церкви за 7 км. Оксана нині вже студентка Вінницького педуніверситету. Потім забрали до себе у Шляхову її сестричок Валю, Яну та брата Женю.

Стьопіни були першими у Бершадському районі, де на базі їхньої сім’ї створено дитячий будинок сімейного типу.

У 2008 році їм запропонували взяти зі Жмеринського реабілітаційного центру Вадима (10 р.) та Ярослава (5 р.) Арсенчуків.

– Вадик не читав, хоч його у сільській школі вже перевели у 5-й клас. У нас він почав ходити у 2-й клас, навчився читати. А Ярослав не вмів у 5 років говорити, бо з ним ніхто вдома не спілкувався.

Торік у родину Стьопіних прийшли Олеся, Віка і Анжела, теж зі Жмеринського центру. Троє дітей ніхто не хотів брати, а Стьопіни погодилися.

– Вікуся каже, що молилася, щоб Бог дав їм сім’ю. Вона на собі «тягнула» двох сестричок: готувала їжу, прала, доглядала.

Всіх дітей Стьопіни хотіли всиновити, але у районній службі у справах дітей порадили краще бути опікунами, бо в такий спосіб держава хоч якось сприяє «ставити на ноги» дітей-сиріт та сиріт при живих батьках. Фахівців зі служби у справах дітей – Лілію Коваль та Олену Зарецьку Стьопіни вважають своїми друзями та порадниками.

– Ще у 2007 році кошти, які виділяли на дітей, можна було не економити ні на фруктах, ні на м’ясних і рибних продуктах. Тим більше, тоді у нас і бізнес був свій. А зараз, спостерігаючи за щоденним ростом цін, гроші на фруктах доводиться економити.

Щодень Стьопіни готують на родину 10-літрову каструлю борщу і 6-літрову – каші, котлет, риби. Хліб випікають самі. Поратись на кухні пані Людмилі допомагають старші дівчатка. Всі разом накривають на стіл у дні народжень, які тут припадають на кожен місяць. Кажуть, утримувати таку велику родину було б ще важче в наш час, але допомагає церква: одягом, меблями, продуктами.

Найперший девіз, якого дотримуються всі у родині: порядок. Всі речі мають свої місця, за цим слідкують чергові. Також старші діти допомагають молодшим робити уроки. Улюблене заняття усіх – малювання, а також навчання. Скажімо, Євген мріє про кадетське училище, а тому «штурмує» хімію і точні науки. Батьки нині думають, в який спосіб облаштувати спортмайданчик. А ще мріють про мікроавтобус, яким би могли разом їздити на море. Поки що в Одесу відпочивати діти їздять почергово стареньким «Фордом» Віталія Стьопіна.

Приклад зі Стьопіних взяв їхній знайомий Віктор, ставши прийомним батьком п’ятьом дітям. А Віталій та Людмила заповідають своїм синам давати путівку в життя дітям-безбатченкам...

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике