«Кожна субота лютого – день зустрічі випускників. Хтось раз на рік приходить до школи, інші – раз в п’ятирічку. Але від цього ситуація кардинально не міняється.
Через рік, п’ять, десять років – все повторюється майже однотипно. Колишні однокласники зустрічаються в школі, а потім в якомусь кафе-ресторані хизуються своїми успіхами у житті. Якщо життя не склалося, на зустріч хоч не йди. Соромно признатися, що не вступила у модний вуз, не вийшла заміж, не влаштувалася на роботу.
Пам’ятаю нашу першу зустріч через рік після випускного. Дівчата обрізали коси, пофарбувалися. Хлопці усі поголовно палять, мобілками своїми хизуються - в кого крутіша. Учителі розпитують, хто куди вступив, і не стільки радіють за нас, скільки пишаються своїми досягненнями. «Виховали таких розумашок», - каже класний керівник. Того року нас зібралося найбільше – двадцятеро з тридцяти двох. Решта дванадцять просто нікуди не вступили, тому й не прийшли. Соромно признатися, що ти не виправдав сподівання вчителів.
На п’яту річницю прийшло ще менше. Майже усі з присутніх одружилися або заручені. В когось вже діти є. Ті, хто на останньому курсі університету паралельно працював за спеціальністю, розпочинають наукову кар’єру. «Невдахи» знову не прийшли.
У цьому році ми зустрілися на десяту річницю. Зовсім інші люди. Не впізнаєш навіть кращих друзів. Робимо вигляд, що знаходимо спільну мову. Мимоволі замислюєшся, що нас могло поєднувати? А колись були однією командою, єдиним колективом. Життя розставило всі крапки над «і». Колишні відмінники тепер менеджери у супермаркетах, двієчники – власники або співвласники фірм – бізнесмени.
Все перевернулося з ніг на голову. Колишня відмінниця, викурюючи цигарку, обурюється, мовляв, як так, він не міг двох слів зв’язати, плутався у табличці множення – сьогодні директор автосалону, а я – товар на прилавки розкладаю?.. Що тут скажеш – у долі свої відмінники.
По закінченні вечора хтось сів у власну іномарку, хтось – у таксі, але більшість на “маршрутках” або тролейбусах добиралися додому. От вам і проза життя. Впевнена, наступної зустрічі присутніх буде ще менше.
Кожен з нас вариться у своєму котлі. Нас оточують люди одного соціального статку. І ми звикаємо до цього середовища. Подібні зустрічі – це психологічний і моральний стрес. У той час, коли хтось пафосно демонструє свої перемоги, в інших занижується самооцінка, загострюється відчуття справедливості. Навіщо, скажіть, такі зустрічі? Можливо, через п’ять років моя думка зміниться, але поки що я не планую більше зустрічатися зі своїми однокласниками. Переконайте мене в іншому.
У кого залишилися інші враження від недавньої зустрічі з випускниками, висловлюйте їх через нашу газету. Чекаємо на ваші листи».
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"ЗУСТРІЧ ІЗ ВИПУСКНИКАМИ - ЦЕ ПОКАЗУХА"
"