«Привіт! Уже вкотре пишу тобі, але ці листи так і залишаються невідправленими файлами у пам’яті мого комп’ютера.
Я досі не можу зрозуміти, кому взагалі потрібне це кохання. Ти його відкрито ігноруєш, мені воно приносить тільки страждання, а людям уже так давно набридло обговорювати наші стосунки. Тільки я чомусь знову сідаю писати тобі листа.
Сьогодні вранці ми знову розминулися у натовпі перехожих і навіть не захотіли оглянутися вслід один одному. Для мене вже стало звичкою кожного ранку шукати твоє обличчя серед сотень незнайомців, хоча насправді зустрічаємося ми вкрай рідко.
Я вже звикла посміхатися тому хлопцеві у “маршрутці”, який має твої очі, радіти зустрічі з консультантом у магазині, голос якого так нагадує твій. Навіть вдома я завжди надіюся, що цей дзвінок у двері подарує мені таку жадану зустріч з тобою.
Я добре пам’ятаю той день, коли моє життя перетворилося на “до” і “після” тебе. Звичайний день, якщо не брати до уваги те, що це був мій день народження, який я так довго чекала. Ти про це знав. Так, ти не винен у тому, що моє життя “після” тебе перетворилося на суцільну чорну смугу.
Ти нічого не обіцяв мені, ніколи не освідчувався в коханні, не приходив до мене з лимонами тоді, коли я хворіла, не проводжав мене додому, не дзвонив кожні півгодини, щоб перевірити, чим я займаюся. Ти завжди був за вільні стосунки.
Я це повністю підтримую, тому що теж прагну свободи. Ми давали один одному масу приводів для ревнощів, нам це завжди вдавалося. Принаймні, людям після наших скандалів ще кілька днів було про що поговорити. Ти вважаєш, що я почала кохати тебе уже після того, як наші ”вільні” стосунки перетворилися у “байдужі”.
Ти помиляєшся. Я кохаю тебе з першого погляду, з першого слова. Мені з тобою було настільки легко, що я могла б години проводити, дивлячись у твої очі. А я була для тебе просто лялькою. Хоча не такою, як інші. Ця лялька вміла говорити, доводити свої думки, сперечатися, бути непостійною. А найголовніше - вона мала душу.
Тепер у тебе інша лялька. З модельною зовнішністю, натягнутою посмішкою, порожніми очима, без душі. Вона ніколи не спитає у тебе, чи добре тобі з нею. Вона буде ходити за тобою, як маленьке цуценя, зовсім не буде плакати, коли ти покинеш (ти ж пам’ятаєш, у неї нема душі).
Вона не буде шукати тебе у натовпі, тому що в неї порожні очі. Звичайно, легше, коли з тобою поряд порожня лялька, яка завжди буде погоджуватися з тобою, а не лялька зі здоровим глуздом, душею, великими зеленими очима.
На сьогодні ми зіграли свої ролі. А завтра знову почнемо крутитися у цьому вічному театрі, де кожному прописаний сценарій дій, видана особиста маска. Щоб люди не помічали те, що ховається у нас насправді.
Ось так, коханий. Здається, все на сьогодні. Тут хочеться тільки сказати “Всем спасибо. Все свободны”, принаймні, до завтрашнього ранку, коли ми знову розминемося у натовпі паралельно один одному, навіть не захочемо оглянутися вслід. Гучні оплески. Завіса».
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"МОЄ ЖИТТЯ ДАВНО ПЕРЕТВОРИЛОСЬ НА "ДО" І "ПІСЛЯ" ТЕБЕ… Прости, що не змогла бути лялькою без душі"
"