«Ще тиждень тому я була найщасливішою дівчиною планети. Здавалося, що збулося все-все, про що тільки можна мріяти: нарешті влаштувалась на роботу за фахом, з італійських заробітків, після шести років розлуки, повернулась мама, а поряд – хлопець, якого кохаю.
Останнє чомусь тішило найбільше. А що ще треба 21-річній дівчині, яка досі вірить у казки і плаче в кінці романтичних фільмів? Точніше – ВІРИЛА…»
13 лютого. Ранок. Від Макса, як завжди, приходить SMS-ка. Я зберігаю її досі: «Привіт, лапуська! Скучив. Цьомаю. Люблю». І я у відповідь швидко набираю якісь ніжності. Нічого підозрілого. За півдня оббігала всі супермаркети і бутіки у пошуках подарунка – завтра ж День усіх закоханих. Ми саме такі. А коли він зателефонував і попередив, що замовив столик, бо має серйозну розмову, то я мало не зомліла прямо посеред вулиці з горою пакетиків. Нарешті - він освідчиться! Здуру ще й плаття нове придбала – треба виглядати якнайкраще, я ж цієї миті чекала два роки. Ні їсти, ні пити, ні спати, та що там – навіть на місці кілька секунд встояти не могла, так хотілося, щоб вже настало те завтра. Ввечері з мамою спланували, де гулятимемо весілля, кого запросимо, фасон сукні, букет нареченої… Яка ж я була дурна!
Коли вже сиділи у кафе, ледь себе стримувала. Очима все шукала невеличку коробочку з каблучкою. Але Максим чомусь відводив убік очі, не цілував, не обіймав. «Мабуть, хвилюється», – заспокоювала себе.
Ми мовчки жували салат. Він почав розмову першим. Я приготувалась голосно крикнути: «Так, я вийду за тебе», – але…
- Розумієш, нам треба розстатись. Ти не думай – я не знайшов іншу, просто тебе уже не кохаю і не хочу обманювати, - говорив монотонно. Кожне слово вбивало мене.
Я була в розпачі, сльози полились з очей. Максим, бачачи, що істерики не оминути, просто встав і пішов геть. Щоправда, перед цим розрахувався. Найгірше – всі навколо бачили сцену прощання. Почувалась морально розтоптаною.
Пишу цю статтю з єдиним питанням: навіщо було привселюдно ганьбити, та ще й у День Валентина? Невже важко поговорити віч-на-віч? Чи я цього не заслужила?!
Здається, він просто злякався реакції і подумав, що при свідках не кидатимусь з кулаками. Максиме, повір, я б цього не зробила і наодинці, бо поважаю себе. Ти так і не пояснив, що трапилось – розлюбити за ніч неможливо. Значить, таки інша стала між нами… Це з нею тебе бачили наші спільні знайомі – ви, наче голубки, посміхались, тримаючись за руки. Прикро, що ти так і не знайшов у собі сил розповісти правду.
А твоїй теперішній не заздрю. Дивись, дорогенька, не за горами 8 Березня, тому не спіши робити зачіску і наводити марафети, коли він запросить тебе у ресторан на серйозну розмову… Або хоча б користуйся водостійкою тушшю – моя тобі порада…»
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"ВІН ПОКИНУВ МЕНЕ НА ДЕНЬ ВАЛЕНТИНА, а я гадала, що робитиме пропозицію руки і серця..."
"