Цієї країни не знайдеш на карті світу. Там, де колись стояли величні палаци – тепер розруха та гори каміння, а на півночі території — Ірак… Зникла могутня імперія, але її народ існує досі. Ассирійці! Вони спілкуються і читають «Отче наш» арамейською – мовою Ісуса Христа.
Перший університет, перша кулінарна книга, перша нотна грамота, перший наркоз, перша косметика, перша зустріч Нового року… — це далеко не увесь перелік відкриттів, якими прославилась ассирійська нація. Невеличка община (близько двохсот чоловік) є і у Вінниці.
Старійшина – 83-річна жінка
Ми спілкуємось вдома у Олександри Копєцької – старійшини. Ніхто так, до «молекул», не знає їхні закони та історію, як ця 83-річна жінка. Завітали сюди й інші ассирійки з дітьми. Переступивши поріг, ти автоматично стаєш гостем, якого просять за стіл. Навіть з найзапеклішим ворогом, який увійшов у дім, ассирієць поділиться останньою крихтою хліба – такий закон. Відмова — велика неповага до господаря. Їжу зазвичай благословляє Олександра Давидівна, перед тим обов’язково звучить молитва арамейською.
- Ми православні і в числі перших прийняли християнство, — починає розповідь пані Олександра. – За це не раз терпіли утиски з боку мусульман, особливо турків, бо під час їхньої війни з росіянами стали на бік останніх. Багато хто, судячи з нашої східної зовнішності, плутає з арабами. Насправді, за історією, ми дуже споріднені з євреями. За Біблією, Ной мав сина Сіма, а від нього і пішли ассирійці та ізраїльтяни. На жаль, наша держава припинила існування ще у 612 році до н.е. Відтоді блукаємо чужими землями.
- Ми з величезною повагою ставимось до батьків і людей похилого віку, — долучається до бесіди ассирійка Анжела Зая. — Взагалі-то у нас патріархат, але оскільки найстаршою за віком виявилась саме Олександра Давидівна, то обрали її.
Община намагається зберігати багатовікові традиції і обряди. У 2005 році у Вінницькій школі №15 почав діяти клас з вивчення арамейської мови, до цього її не знали і багато ассирійців. Пригадують, як почувались щасливими під час показу відомого фільму «Страсті Христові», в якому актори розмовляли мовою Ісуса.
- Деякі українці скаржились у кінотеатрах, що не встигають за титрами, то ми їм перекладали, — сміється пані Анжела. – Це всіх вражало.
А у 2007 році у Вінниці відбувся перший фестиваль ассирійської культури, на який з’їхались представники цієї нації. Завітали гості з Росії, США, Швеції, Німеччини, Іраку та Ірану. Виступав заслужений ассирійський колектив «Урмія» з Краснодарського краю. В майбутньому планується продовжити започатковане.
Новий рік - 1 квітня
Про ассирійські традиції можна говорити годинами.
- Наша сила – у єдності: і в печалі, і в радості ми завжди разом, — впевнена Олександра Копєцька. – Одну лозину зламати легко, а спробуйте пучок. Завдяки Інтернету та мобільникам без проблем спілкуємось з братами і сестрами в інших країнах. Як тільки чуємо, що у когось сталось горе чи хтось помер – одразу виїжджаємо, навіть якщо не кровні родичі і особисто не знайомі.
Обов’язково родині небіжчика надають фінансову допомогу. До речі, суму і прізвище благодійника… записують! Для чого — зрозумієте трохи згодом. Зараз інколи роблять невеликі обіди. А раніше – ніяких поминок і спиртного на столах. Хіба що усіх, хто проводжав в останню путь, пригощали кавою – бо вона гірка, як і ті сльози, що проливались…
Одна з найцікавіших традицій – святкування Нового року. Хаб-Ніссан (так його називають) ассирійці зустрічають не як ми, а в ніч на 1 квітня. Також мають особливе свято – Шара, яке відзначають 5 разів – у ці дні має бути прощення і примирення, а також милостиня для бідних. Як християни вони шанують Великдень, Різдво й інші релігійні дати.
Ассирійська кухня – одна з найдієтичніших у світі. Популярними є страви дірду (рисова каша на кислому молоці з вершковим маслом), джаджік (домашній сир із зеленню), долмат-д-тарпи (голубці з листя мати-й-мачухи), дорог (кисломолочний напій із зеленню). А ще люблять ласувати гичкою цукрового буряка, яку маринують.
«Весілля оплачує батько нареченого»
Одна знайома ось уже більше 10 років працює тамадою. Коли запитала, яке весілля запам’яталось найбільше, вона, не вагаючись й секунди, заявила: «Ассирійське! Це щось грандіозне!»
- Нема у нас довгих зустрічань. Все простіше – от десь чуємо, що у родині хороша дівчина на виданні – підшукуємо такого ж хлопця, — розповідає старійшина. – Особливо стараємось поєднати двох ассирійців, щоб своя кров продовжувалась у дітях. Нас чистокровних мало залишилось — зараз багато змішаних шлюбів.
Потім родина нареченого їде на оглядини. Щоб роздивитись дівчину, її стан, зазвичай просять принести води. Коли передає чашку, то має одну руку покласти на серце, мовляв, з найкращими намірами. Якщо сподобалась (особливо цінується, щоб вміла шити і смачно готувати), то домовляються про заручини.
У призначений день збираються в домі нареченої, і починаються жартівливі торги за неї. Розігрується ціла вистава, з піснями та віршами. Врешті-решт, сходяться на певній сумі, яку віддають татові дівчини за гарне виховання. Також подарунки вручають її брату (якщо нема рідного — двоюрідному) і дядьку.
Перед тим, як одягнути каблучку, при свідках запитують, чи згодна вийти заміж. Сама вона відповідь ніколи не дає, а передає це право батькам.
Весілля!!! Колись гуляли цілий тиждень, зараз – 2 дні. Свідків називають «кумами». Згодом саме вони і хреститимуть усіх дітей майбутнього подружжя. До речі, ця почесна місія незмінно передається з покоління в покоління.
На костюмі в молодого ззаду голками викладають три хрести, щоб під час вінчання відганяли нечисть.
- Наречена обов’язково має бути цнотливою, інколи навіть попередньо вимагають довідку від гінеколога, — наголошує чистокровна ассирійка Хана (Марія) Садаєва. – Дівчаток вчать берегти незайманість ще змалечку. Раніше, коли святкували тиждень, то наречену до себе на ніч брала кума – віддавали її законному чоловіку лише на сьомий день. На ранок збираються старші жінки, які мають засвідчити по простирадлу благочестивість дівчини. Якщо все добре, то дякують її батькам за гарне виховання.
- У нас повністю оплачує весілля батько нареченого, — продовжує дивувати Хана Григорівна. – Йому ж належать і гроші за перепій (називають сабахт), частину якого залишає собі, щоб відшкодувати витрати, інше – віддає молодятам.
Дарують гості (яких щонайменше 200 чоловік!) золото, але найчастіше – гроші. А тепер найцікавіше — суму або презент голосно оголошують і їх у спеціальний зошит записує обраний «касир» (аналогічно й на похоронах). Перед тим, як вручити сабахт, кожен повинен назвати імена свого батька і діда, щоб знати, з якого він роду.
- Якщо у когось на даний момент нема на подарунок, але до цього завжди приходили на похорон та весілля і давали гроші, то всі минулі внески додаються і зараховуються. І ще, щоб гість розраховував отримати не менше, коли вже одружуватиме своїх дітей, — розставляє крапки над «і» Хана. – У нас нема пустих конвертів – усе на виду.
Молодята не цілуються, і нема традиційного українського «Гірко!» В ассирійців це вважається неприпустимим соромом – перед старшими і батьками показувати любощі. Наречені майже не танцюють. Є лише один танок, під час якого їх… закидають (у прямому значенні цього слова) грошима!
- А музиканти такі хитрющі, знають, що все, що впаде на землю – піде до їхньої кишені, от і грають по 15 хвилин, — сміється співрозмовниця.
В кінці ритуальний танець «Сім кіл» – світло вимикається, всі беруться за руки, тримають по свічці і разом з молодятами, які ведуть, роблять сім кіл по залу.
«Ми віримо, що Ассирія відродиться...»
Таких патріотів, як ассирійці, годі й шукати. Держави не існує віки, а їм вдалось зберегти усі традиції і мову. У домі кожного на видному місці – національний прапор. У центрі золоте коло – сонце, яке обрамлює чотириконечна зірка (її кінці – ніби сторони світу). До кожного кута примикають три хвилясті лінії – головні річки Ассирії: Тигр (червоний колір), Євфрат (синій) і Заб (білий). Дехто з істориків вважає, що насправді вони символізують тернисті шляхи, який має пройти ассирійський народ, щоб, врешті-решт, повернутись і відродити свою Батьківщину. Таке пророцтво читаємо і у віршах однієї з їхніх поетес Марти Саркісової:
И все же я мечту лелею:
Настанет время, час пробьет -
Столицей новою Ниневии
Моя Ассирия взойдет!
А поки, як пише юна Ніна Крохмалюк:
Со всей культурой и любовью
Живем на родине чужой
И горды тем, что Украина
Народ наш приняла, как свой.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
НА АССИРІЙСЬКОМУ ВЕСІЛЛІ МОЛОДЯТА НАВІТЬ НЕ ЦІЛУЮТЬСЯ, а під час танцю їх засипають грошима. Про екзотичні традиції однієї з найдавніших цивілізацій розповідають її нащадки, які живуть у Вінниці
"