ДВІ З ПОЛОВИНОЮ ТИСЯЧІ СПОРТСМЕНІВ-БІГУНІВ випередила наша вінничанка у США і отримала "срібло"

Дистанцію у майже 43 кілометри пробігла голова спортивного клубу ВНТУ і викладач кафедри фізвиховання Віра Овчарук у місті Демоінс (штат Айова, США).

У змаганнях брало участь 2300 спортсменів. Для України Віра здобула «срібло». У її арсеналі багато медалей та перемог. Спортсменка завдячує кар’єрою своєму чоловіку і тренеру Василю Овчаруку.

Атлетка тренується щодня: півтори-дві години вранці і стільки ж ввечері. Це і загальна фізична підготовка, і спеціальні бігові вправи. Звісно, режим втомлює. А тепер, коли увійшла у склад української легкоатлетичної збірної, режим буде ще жорсткішим. Більше, аніж півдня розвантажувального, годі сподіватися. Відпочиває Віра, як не дивно, на кухні, готуючи для свого тренера борщ, вареники чи пиріжки. Василь закінчив Інститут електроенергетики і електромеханіки ВНТУ. А зараз навчається у магістратурі Інституту фізкультури ВДПУ. Окрім того, Вірин чоловік — «бігаючий» тренер, крім тренування і сам виступає.

У скількох країнах була — отак одразу Віра й не порахує. У США літала двічі. Обидва рази на марафон. Найскладнішими змаганнями у житті вважає якраз свій перший марафон. Він був торік у Філадельфії.

– До цього старту я мала травму, два роки не виступала. Психологічно налаштуватись було складно. Навіть якщо фізично готовий ідеально, психологічний стан все одно має величезне значення. Є ціль — і ти мусиш до неї добігти. Не слід вважати, що твій суперник сильніший. Буває, залишаються лічені метри, а сил немає рухатися, сил немає думати. Дуже велика втома. Головне тоді — перемогти себе, змусити себе рухатися. Адже пройдено дуже важкий шлях підготовки, тож повинна показати результат. У марафоні головне — витримка і витривалість. Впродовж тих 42 км проаналізувала усе своє життя. Аби не зациклюватися на бігові, думала про приємне, про тренера.

Віра закінчила не звичайну загальноосвітню школу, а Донецьке вище училище олімпійського резерву імені Сергія Бубки. Батьки попервах відмовляли від легкої атлетики. Але ще тоді збагнула: біг — це її життя.

– Я дуже вдячна нашому завідувачу кафедри, доценту Анатолію Миколайовичу Голубовичу за підтримку, за розуміння. І дуже вдячна ректору університету Борису Івановичу Мокіну за всебічне сприяння. Запевняю, що докладу максимум зусиль, аби додати спортивної слави і Вінницькому національному технічному університету, і нашій країні.

Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике