У неділю настане твій час — обов'язково прийди на виборчу дільницю, бо вже у понеділок можеш кусати локті…
П'ять років тому я заздрила усім повнолітнім, які могли голосувати. Досі пригадую, як втікали з однокласниками зі школи і бігли на вінницький Майдан, а у контрольній замість вирішення задачки писали «Ющенко, Так!» Божевільні були часи! За помаранчеву кофтинку мало не бились на ринку, бо їх розмітали зі швидкістю вітру… Найсмачнішою їжею вважався малесенький шматочок короваю, котрий пускали між десятків тисяч, які пліч-о-пліч стояли, міцно тримаючись за руки, на морозі. Надриваючи горло, співали гімн України і зі сльозами на очах читали «Отче наш»! Ми творили історію… І як же гордо звучало оте: «А я була на Майдані!»
…Тепер усе інакше. Більшість тодішніх однодумців оминають тему революції, соромляться зізнатись, що були її активістами, і заявляють, що 7 лютого взагалі не підуть на вибори (до речі, а чи знаєте, що подібне «присікається» у багатьох країнах – за неявку там можна заплатити пристойний штраф. Адже колосальні гроші виділяються з бюджету!). Мене ж вважають дивакуватою, бо ні в чому не розчарувалась, а навпаки — чекаю цього важливого дня з нетерпінням. Стомилась пояснювати кожному здивованому, із широко розплющеними очима по 50 копійок, таку позицію. Мабуть, правильніше буде написати і винести на загал — щоб усім і одразу. Хтозна, можливо, це остання унікальна можливість… Не приведи, Господи, але якщо один з ймовірних переможців уже дозволяє собі називати журналістів «бидлом», то страшно уявити, які «райські» умови чекають на них після його легітимності (тьху-тьху!).
Не знаю, як інші, але я у 2004-му стояла з блакитно-жовтим прапором не за 200 гривень, не за кілограм гречки і пляшку олії, не за безкоштовну екскурсію у Київ і навіть не за… Ющенка чи Тимошенко. ЗА СЕБЕ!!! Моя Україна, яку увесь світ вважав «безхребетною», нарешті проявила волю і непокірний характер. Ніколи я так не гордилась своїм народом, ніколи не відчувала таку духовну близькість з ним, НІКОЛИ!
Так, мене, як і вас, розчарували реальні дії Президента, які стали антонімом до його обіцянок. Але клянусь, що ні на секунду не пошкодувала, що тоді була з мільйонами своїх братів і сестер. І якби час повернути назад — на тому ж місці, в той же час! Принаймні, небо над головою досі мирне і я вільно пишу ці рядки…
Але не минулим єдиним… Зараз хвилює майбутнє, яке під загрозою. Лячно стає, коли молодь відмовляється голосувати і знаходить тисячі недолугих виправдань. А от 86-річна бабця Надя — скоцюрблена, на милицях, ледь жива — першою завжди прямує на дільницю. Якось я не витримала і прямо запитала: «Воно вам треба? Один голос все одно ролі не грає». «Дитинко, без копійки рубля не буде, без нуля — сотні, — мудро пояснила вона. — Стільки лиха я на своєму віку побачила. Ти і не здогадуєшся, яка це радість — вільно ставити галочку там, де хочеш, а не там, де партія наказ дала».
Я не буду приховувати, кому віддам свій голос. І не через жіночу солідарність чи ідолопоклонство — просто іншого вибору не бачу. Проти всіх — безглуздо. Чи ви наївно вважаєте, що коли влада побачить — народ їй не довіряє, то засоромиться, почервоніє і піде геть?.. Агов, прокиньтесь! Святе місце пустим, як відомо, не буває. Хтось завжди буде лізти у перші ряди до «корита», бо там — «шара».
Я не хочу наймитувати в олігархів. А саме такою може бути доля українців, бо дехто без «понятій» не може — як не крути, «вкоренились». На Сході за таке руки відрубують, у нас — будь ласка, будь президентом — нехай весь світ плюється і тикає пальцем. Не хочу, щоб з Новим роком мене вітав псевдопатріот, який насправді зневажає все українське і не може відрізнити Ахматову від Ахметова, Безпощадного від Безсмертного, Австралію від Австрії. Мені, як і тисячам студентів, боляче, що без копійки самі пробиваємо дорогу і вчимось, недосипаючи ночей, а дехто — «опа» — і диплом «проффесора» в кишені. Я не хочу, щоб рідний брат, який збирається навесні до армії, присягав на вірність «братві» і вчився захищати бандитів. Як дівчині мені боляче слухати принизливі фрази типу: «Місце жінки лише на кухні біля плити». Я ніколи не прощу те, що обізвав мою націю «бидлом», «казлами» і «мраззю»…
Ось така моя особиста позиція. Я нікого не агітую, лише висловлюю те, що «накипіло». І не як журналіст, а — УКРАЇНКА! На щастя, поки що можу відкрито це зробити. Єдине, що прошу своїх однолітків — не спіть 7 лютого, бо можете «провтикати» майбутнє. Обов'язково прийдіть на виборчу дільницю і використайте бюлетень на власний розсуд — не перекладайте відповідальність на чужі плечі. І дай, Боже, щоб у понеділок ми прокинулись у все ще незалежній демократичній Україні…
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
МОЛОДЬ, НЕ СПИ, БО МОЖЕШ "ПРОВТИКАТИ" СВОЄ МАЙБУТНЄ!
"