«...Мої стосунки з чоловіком дійшли до тієї критичної точки, коли ми вже не можемо розмовляти і знаходитись в одній кімнаті, бо усе навкруги починає руйнуватись, одна лайка і взаємні звинувачення.
Доводиться просити допомоги у газети – через неї спробую донести до нього важливий меседж: я не хочу розлучатись!
Коли ж у наших майже ідеальних стосунках пробігла чорна кішка? Намагаюсь відшукати причину, через яку почали віддалятись один від одного. Не знаю… Можливо, в усьому винна відсутність окремого житла. Ми одружились ще студентами. Грошей, щоб винаймати квартиру, не було — почали жити з його батьками і молодшою сестрою у двокімнатній комуналці. Без медового місяця – одразу почались сірі будні. Явного конфлікту з свекрухою не було – але вона м’яко натякнула, що моя присутність її дещо дратує і син заслуговує на краще.
Ми хапались за будь-яку роботу, бо хотілось фінансової незалежності (жити у позику від моїх або його батьків – не вихід). Якось так виходило, що коли він йшов на свою, то я ще спала, а коли поверталась я, то вже дрімав коханий. Знаєш, любий, мабуть, «тріщинка» виникла, коли перестали спілкуватись. Пам’ятаєш, раніше ми могли годинами балакати про що завгодно, відкривати найпотаємніші схованки душі! Потім така відвертість зникла… Перекидались кількома словами зранку на кухні: «привіт-бувай» - і все. Ти почав шукати духовну близькість з колегами по роботі, я також проводила все більше часу з подругами.
Перша сварка… Замотавшись на чергуванні, ти забув привітати мене з 8 Березня. Вперше за 5 років знайомства я не отримала букета квітів і подарунка. Своє «фе» висловила грубо… Ти теж зірвався. Результат – побита ваза і твоя фраза: «Щось не подобається? То це легко виправити у РАЦСі». І задоволена посмішка свекрухи, яка тебе пригріла і пожаліла. Це ще більше підлило масла у вогонь! Потім – «мир, дружба, жуйка». А за тиждень — знову крики і гвалт (через якусь дрібницю, уже й не пригадаю). Відтоді - по «накатаній» схемі.
Розгнівана, я не поспішала додому, щоб приготувати вечерю, а ти демонстративно хвалив кулінарні здібності неодруженої співробітниці Валі, яка залюбки підгодовувала. Додались ще й ревнощі.
Куди ділась романтика? Ти ж завжди називав мене не інакше, як «сонечко» або «зайка». Тепер звертався взагалі без імені або ігнорував, уникав контакту. А я вбачала помсту в скривленій гримасі, коли з’являвся поряд або демонстративно зачиняв двері. Знаєш, а так хотілось підбігти і обняти тебе, поцілувати і сказати: «Що ж ми робимо? Прости…» Але клята гордість зупиняла.
…Через тиждень має відбутись остаточне розлучення. Треба просто прийти у призначений час і поставити підпис. Два роки тому ми вже таке робили, але то було наше весілля. У графі “причина” – несумісність характерів. Це ж неправда! Ніхто з нас так і не зрозумів – чому все пішло шкереберть, на емоціях я побігла писати заяву. А сьогодні прокинулась і усвідомила – ріднішої людини, як ти, не маю. Я досі кохаю тебе і не хочу втрачати! Напевно, ми поспішили з висновками і наламали згарячу багато дров. Ти також переживаєш, я відчуваю. Ніби два барани – вперлись рогами і боїмось зробити крок назустріч.
Колись ти освідчився мені перед усією університетською групою. А я хочу на всю область зробити те саме. Обіцяю виправитись і готувати твій улюблений червоний борщ з пампушками. Вовочко, рідненький, наш шлюб ще можна врятувати. Будь ласка, давай спробуємо?!»
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"ЛЮБИЙ, Я НЕ ХОЧУ РОЗЛУЧАТИСЬ! Наше кохання ще можна врятувати. Давай спробуємо?!"
"