"НЕ ВБИВАЙТЕ ДІТЕЙ ЗАРАДИ КАР'ЄРИ. Бути матір'ю - найбільше щастя. Я це знаю з власного досвіду"

«Здрастуй, шановна редакціє «Молодіжної газети»! Пишу до вас як до найбільш тиражованої газети нашої області в надії, що надрукуєте мого листа і, можливо, врятуєте хоча б одне чиєсь невинне життя.

Моїй донечці лише 4 місяці, але ті емоції і думки, які я переживаю весь цей час, захоплюють мене настільки сильно, що я не стримуюсь і хочу донести їх до вашого читача. Мій лист адресований всім тим, хто має можливість стати матір’ю та чомусь відмовляється від цього, а також до тих, хто, ставши нею, забуває про своє дитя.

Я звертаюся до тих жінок, які вирішили з певних причин зупинити вагітність. Так, хтось жертвує дитям заради кар’єри, хтось — заради чоловіка і т.п. Але повірте, не може бути жодних причин для того, щоб зупинити це серцебиття. Ніяка робота і стосунки не варті того, аби проміняти дитину на них. І якщо Господь послав життя маленькій людині, то тільки Він, чуєте, не ми, а Він має право забрати його.

Свою донечку я народила у 26 років. Чомусь завжди вважала, що народиться хлопчик, а тут… дівчинка. І тільки тепер згадую чийсь вираз про те, що «діти статі не мають», бо вони настільки милі створіння. Пологи були ускладненими, і я сприйняла це як знак того, що Господь гнівався на мене за те, що посміла перечити Його волі, обираючи стать дитини. Тому нашу донечку ми назвали Даринкою, бо народжена вона на велике свято і дарована Творцем.

А до цього часу два роки ми з чоловіком жили, так би мовити, для себе. Тільки тепер я розумію, що справжнє щастя нашого життя — це діти.

Відвідайте УЗД плоду. Не слухайте нікого про те, що до 8 тижнів це ще не людина, а тільки якийсь ембріон. Послухайте, як б’ється серце у вашої ще ненародженої дитини. Це постійне «тук-тук, тук- тук» ні з чим не можна порівняти. Коли ви чуєте цей стукіт, здається, що весь світ навколо завмирає, все інше стає таким пустим і байдужим вам. І курс долара, і економічна криза, і зіпсована погода — зосереджуєшся лише на одному — «тук-тук». І хочеться крикнути: «Бийся, серденько, бийся, маленьке, бо ти немовби той підсніжник, який пробивається крізь товщу снігу і прагне завоювати собі місце під сонцем». Не зривайте тієї квітки, не рвіть її з корінням, бо те, що посіяне, має прорости і те, що зародилося, має бути народжене. Ми ніколи не віддамо відсікти свою руку, тоді чому ж так легко дозволяємо відсікти свою гілочку, частину самого себе?!

А коли вам на груди покладуть крихітне створіння, коли ви торкнетеся малесеньких пальчиків, коли ви побачите щиру-щиру посмішку, тоді ви забудете про пологи, ви забудете про все на світі, бо зрозумієте: щойно янголятко спустилося до вас на землю. Тільки зараз я розумію, яким пустим і сірим було моє життя до цього часу. І серце кров’ю обливається, коли уявляю, як десь живуть маленькі дітки, позбавлені материнської любові, які ніколи не пізнають тепла материнських рук, яких ніколи не прикладуть до материнських грудей, яким жодні іграшки не замінять найдорожче –маму. І мені хочеться не просити, а благати від болю – не вбивайте зароджене, не кидайте народжених. Діти не повинні розплачуватися за гріхи своїх батьків, вони — чисті душі, які приходять у цей світ для любові, не для сліз. Народжуємо у таких важких муках, а з такою легкістю залишаємо, немовби набридлу забаганку.

Нехай не лякають труднощі у догляді за маленькою людиною. Бо одна лише її посмішка, один лише погляд цих навдивовижу щирих очей стане нагородою вам за недоспані ночі, за щоденну важку працю.

Можливо, хтось заперечить мені, мовляв, у неї є чоловік, житло і народила вона не в 16 років. Так, я розумію, що існують у житті різні ситуації, але, дивлячись на своє дитя, з впевненістю можу сказати, що не проміняла б його зараз ні на які багатства світу.

Я з повагою ставлюся до тих жінок, які зберегли життя дитини, незважаючи на відмову чоловіка. Бо не вартий кохання той чоловік, який не любить своєї майбутньої дитини. Боляче чути, коли майбутня дитина у сім’ї розглядається не як дарунок долі, а як велике джерело матеріальних витрат. Нелегко зараз, згодна, але ж народжували люди і в воєнні часи, і посилав Господь хліб насущний.

Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике