За кілька днів закінчиться, дасть Бог, увесь цей виборчий «дурдом». На жаль, інакше цей процес так званого дикого українського волевиявлення назвати важко. Люди, які «роблять» вибори, можуть все: змінити в процесі закон, відсторонити якогось міністра, навіть захопити підприємство, де друкують бюлетені.
На такі рішення у депутатів Верховної Ради вистачає і часу, і голосів. Не вистачало лише, коли потрібно було приймати соціальні закони. Це стосовно майбутньої більшості у парламенті, якщо переможе їхній кандидат, власне, вона вже проявилася в процесі голосування по Луценку. Навіть у голову комусь не прийде подумати, що в цій країні є ще народ. А хіба думали про нього, коли вирізали наші цукрові заводи?! Хто вирізав? Де той металобрухт? А тепер хапаємось за голови, що цукор дорогущий. Завтра не лише цукру – молока собі не зможемо дозволити. Бо апетити у тих, що сьогодні дають за ваш голос 100 гривень, дуже великі. Вони завтра вирвуть з вас тисячу. Через ціну на вугілля, газ, продукти…
А ми все ще хочемо відсидітись у своїй хаті скраю, сподіваючись на свій дірявий, у латках мішок на спині. Не врятує той мішок, малувато в ньому ресурсів для ваших дітей та онуків з правнуками. Їм би впевнену частку у стратегічних ресурсах держави і не на якихось віртуальних акціях, а у вигляді конкретних державних актів з твердими гарантіями на багато років. А хто, крім вас, їм це забезпечить? Домагайтесь! На кожних виборах домагайтесь!
Зрозуміло, що ці ресурси уже тихенько розділили між собою наші олігархи і фактично ними користуються. А ми на них батрачимо.
І тільки наша спільна воля допоможе повернути соціальну справедливість в Україні. Кожні вибори – це наш шанс. Все одно результати кожного голосування змінюють ситуацію. І якби ми були більш послідовними, коли б не махнули на все рукою і не замкнулися у своїй мушлі, змусили б і Ющенка бути інакшим. Принаймні, при ньому жодного разу кийками не розганяли мітингуючих, як зараз у Росії.
А що буде завтра, коли закінчиться цей «дурдом», сказати важко. Колись уже в деяких учасників цієї політичної вистави дуже свербіли руки вдатися до силових методів. Чи не захочеться знову? А не захочеться тоді, коли знатимуть, що у цій країні немає 40% байдужих. Що тут 100 відсотків свідомих громадян, які у будь-який момент зможуть об’єднатися і постояти за себе. Чи то на виборах, чи на мітингах, чи на референдумах за зміну будь-якої антинародної влади. І не шляхом виборчого “дурдому”, а цивілізованим народним волевиявленням.
«Не спи, моя рідна земля». Кожен вінничанин, іди обирай свого президента, іди гордо демонструвати, що ти уже не «совок», а представник цивілізованої європейської нації, яка солідарна у відстоюванні своїх інтересів.
З двох претендентів все одно є хтось симпатичніший. Принаймні, сміливіший, бо не боїться в публічних дебатах показати народу свою сутність.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
З ДВОХ ПРЕТЕНДЕНТІВ ХТОСЬ СИМПАТИЧНІШИЙ
"