У СУПЕРЕЧЦІ ЗА ХАТУ В СЕЛІ МАТІР ЛЕДЬ НЕ ВБИЛА ВЛАСНОГО СИНА

Вам доводилося мати справу з уживаною технікою? Тоді ви, напевно, знаєте, яка в неї низька надійність і примарна гарантія. А якщо така, з зіпсованими від попередніх шлюбів нервами і скаліченою душею, трапиться людина, котру ви зустріли і покохали, то вже зовсім біда.

Сумно про це писати, але саме мене спіткала така доля. І було б не так гірко і важко, якби не дитина, котрій виповнилося одинадцять років і яка потребує не лише батьківської турботи, але й належного матеріального забезпечення, що в наш час відчувається особливо гостро, бо куди не кинься - усюди з тебе вимагають чималі гроші. Дитина росте, розвивається, вчиться у гарній школі, а мати з квітня повіялася у село і про свою доньку зовсім не піклується. Згадав я про нерви і душу тому, що вона ще й лікувалася у “психушці”, через що позбулася роботи в місті, бо навіть там поводила себе неадекватно, а в селі мало не вбила через суперечку за хату власного дорослого сина.

І що в такій скрутній ситуації залишається робити одинокому батьку, коли зарплатні у вісімсот гривень катастрофічно не вистачає, а родинні витрати постійно збільшуються? Напевно, звертатися за захистом і допомогою до держави, громадянином якої він є і якій справно сплачує податки на утримання всіх владних і управлінських структур – своїх високих покровителів.

Отже, пишу до відділу у справах неповнолітніх вмотивовану заяву, додадаю копії всіх необхідних документів, як годиться, з «мокрими печатками», свідоцтво про розлучення і чекаю на призначене засідання комісії, котра має визначити статус матері-біглянки і подальше життя дитини. Але не так сталося, як гадалося, і як, власне, мало б бути у правовій державі, де інтереси потерпілої людини, а особливо дитини, повинні стояти на першому місці.

Мати прийшла розкішно вбрана, з незнайомим чоловіком, котрий назвався її представником, але жодних документів не пред’явив. Викликали нас порізно, тому невідомо було, що саме вона говорила комісії і де в її словах була правда, а де брехня, яку я, почувши, міг би спростувати. Дивно, але запросили і того чоловіка – зовсім чужу людину, жодним чином не пов’язану з нашою родиною. Він щось пояснював, відповідав на запитання комісії. Дійство було коротким.

Врешті, мене знову запросили до кабінету і голова, який насправді виявився лише «головою», без серця і душі, звичайним бюрократом, сказав, що мою заяву відхилено і що я сам мушу вирішити всі питання з колишньою дружиною, а надані мною документи – це так, папірці, нічого не означають. Мої заперечення, що таке рішення не є вірним, радше ситуативним, що у справі не розібралися по суті, навіть наданих документів не зачитали, наштовхнулися на байдужість і несприйняття. Думні з себе фахівці від опікування і виховання, члени комісії, декотрі з яких вже не один рік знають про моє з дитиною поневіряння і ходіння по інстанціям, сиділи, як у рота води набравши.

Недарма в народі кажуть, що «риба гниє з голови» і «куди кінь, туди й підвода». Читачі мене зрозуміють, пишу, як вмію. Повірте моєму життєвому досвіду, а мені вже за п’ятдесят, що більшість наших бід від того, що усіх відповідальних керівників, як намісників за царських часів, досі призначають «згори» замість того, щоб дати людині можливість вирости і стати справжнім фахівцем у власному колективі і згодом самому очолити його.

В тому, що сталося, адже ми з дитиною надалі залишилися наодинці з нашими невирішеними клопотами і проблемами, звинувачую лише владу, того, хто призначив «свою людину» на таку відповідальну і важливу посаду, а також того, хто чинить (не скажу «працює») не задля інтересів дітей, а своїх власних поглядів і амбіцій.

Тож боротимусь далі зі своєю владою за права і добробут рідної дитини. А всім амбітним, пихатим і блатним керівникам хочу нагадати слова Святого Письма: «Хто хоче бути більшим між вами, хай буде вам слугою; і хто хоче бути першим між вами, хай буде всім рабом» (Марка 10:43-44). Як писав Георг Гегель: «Жодна людина не може бути героєм для свого лакея. Не тому, що герой – не герой, а тому що лакей – всього лише лакей».

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике