До редакції звернулась 27-річна вінничанка Інна Черната. Молода, енергійна, симпатична. Але…
В її сумочці немає дзеркальця. Тому, що незряча. Вона ніколи не бачила заходу сонця і синього неба, а про те, що трава зелена, знає лише з розповідей мами та друзів. Саме завдяки «33-му каналу» дівчина сподівається здійснити найпотаємнішу мрію — зустріти судженого, який так часто являється у снах, але чомусь ніяк у реальності.
- Я довго вагалась, чи йти сюди, але зважилась, бо стомилась чекати склавши руки. Це тільки у казках щастя знаходить тебе і на печі, — зізнається Інна. — Серце підказало, що потрібно негайно діяти. У самотності проходить день за днем, а ці дорогоцінні хвилини ми могли б уже проводити з ним разом. Будь ласка, допоможіть мені знайти того єдиного, для якого берегла всю себе.
Поряд утирає сльозу і її матуся – ліпший друг і помічниця, яка також з нетерпінням чекає на зятя та обіцяє бути найкращою тещею у світі.
- Послав мені Господь чарівних діток – Інну і 22-річного сина Володимира. Та підступна хвороба — токсоплазмоз - передалась обом, — розповідає Олена Микитівна. — Вові також не судилось побачити бодай на секунду світ навколо…
Виховала дітей жінка сама. Відсутність міцного чоловічого плеча поруч навчили її мужньо переносити усі життєві випробування і ніколи не опускати своїх рук, як би важко не було. Та сама риса передалась і доньці.
Інна закінчила спочатку Київську школу для незрячих дітей №5, а потім ще 2 роки була у Львові. Має дві вищі освіти: філологічну і психолога (обидва дипломи – з відзнакою). Раніше, окрім навчання, нічого не хотілось, воно було єдиною метою. І коли один хлопець, з яким пробувала зустрічатись, поставив умову – або університет, або він, то вибрала перше. А коли досягнула наукових висот, то в душу почали закрадатись інші думки…
- Майже всі одногрупниці вийшли заміж, деякі вже народили. Захотілось і мені відчути себе комусь потрібною… Не дочкою і сестрою, а… коханою, — каже Інна.
Друг зі столиці розмістив її анкету на сайті знайомств. Нічого доброго з тієї затії не вийшло – всі, хто телефонував чи відписував, шукали легких розваг або просто з цікавості. А дівчина налаштована рішуче.
- Я людина серйозна і відповідальна. Шлюб – це святе, а не іграшка. Хочу, щоб раз — і до кінця днів земних, — пояснює вона.
Після того Інна ще подавала оголошення в журнал для незрячих. Знову безрезультатно. Хоча… Один таки «зачепив». Вони спілкувались по мобільному по кілька годин на день. Здавалося, Фортуна усміхнулась. І раптом хлопець зник з «ефіру», нічого не пояснивши. Інна боляче сприйняла такий «жест». Наша газета — її остання надія. Яким же уявляє Інна свого судженого?
- Та не треба принців — звичайного нормального чоловіка, який би став моїми очима, — описує дівчина. – Ніколи не була на дискотеках – практично увесь час сиджу вдома. А так хочеться прогулятись містом, щоб за руку вів той, кому довіряю і з ким не боятимусь робити наступний крок. Зовнішність неважлива. Для мене голос – це дзеркало душі. Як мудро сказав один стародавній філософ: «Заговори, щоб я тебе побачив». Знаєте, досить людині промовити «Добрий день!» - і я вже можу відчути її до «молекул». Мені подобаються тенори, щоб слова звучали лагідно, а не жорстко. Ну, так, наче співає Антон Макарський. Шкідливі звички – алкоголь, наркотики, куріння – не поважаю. Бо людина «гробить» не лише своє здоров’я, а й оточуючих. Судимих також прошу не звертатись. І ще одне – для мене дуже важливий інтелектуальний рівень претендента, щоб нам було про що поговорити.
Інна живе з мамою і братиком у трикімнатній квартирі. Всі вони згодні, щоб майбутній чоловік переїхав до них, бо там все облаштовано для комфорту дівчини. Але «нахлібників» не треба. Інна зізнається, що ніколи не зациклювалась лише на матеріальних статках, але забезпечити жінку елементарним чоловік повинен.
У селі жити не зможе, оскільки фізично працювати і тримати господарство їй, з відомих причин, нереально.
- А от готувати трохи вмію, — наголошує Інна. – Ще гарно співаю і пишу вірші. До речі, я за рівноправ’я у сім’ї, щоб подружжя прислухалось до думки один одного, а не всім керував лише один. Пишного весілля не хочу – затишне кафе і найближчі родичі. Діток народити мрію. Впевнена, що у мене вони будуть здорові. Та й мамі уже не терпиться онуків бавити. Буває, ночами не спить, Господу молиться, щоб скоріше мене на вдалий шлюб благословити.
…Колись циганка наворожила Олені Микитівні біля залізничного вокзалу, що її донька обов’язково буде у парі. Назвала багато правдивих фактів і з минулого жінки, і майбутнього торкнулась. Все збулось, окрім головного. Уважно придивіться до фотографії Інни. Можливо, бачите свою другу половинку? Вона перший крок до омріяної зустрічі вже зробила. Тепер слово за вами…
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"Я ШУКАЮ НЕ ПРИНЦА, А ПОРЯДНОГО ХЛОПЦЯ!" Незряча Інна за допомогою газети сподівається зустріти свою долю
"