"Я ЧИТАЮ "33-Й КАНАЛ" У КАНАДІ..."

«33-й канал» читають не лише в Україні. Газета пересікає кордони, моря та океани, щоб донести вісточки про життя на Батьківщині тим українцям, які зараз живуть в Італії, Португалії чи Канаді.

До нас написала одна з наших читачок – колишня вінничанка, золота медалістка школи №1, тепер канадійка (12 років тому поїхала з сім’єю в Канаду, у Вінніпег) Лілія Валентинівна Пачес. І хоч за освітою – хімік-технолог, та любов до художнього слова переросла у прагнення творити і самій. А ще, напевно, туга за рідною землею вилилась у поетичні рядки. Деякі її вірші ввійшли до збірки поезій «Времена года. Лето-2008», виданій у Москві.

«Як я заздрю вінничанам, котрі можуть зразу після виходу купити «33-й канал» і прочитати його, написати свої відгуки, поділитись наболілим, попросити поради… А тут, у нас, мій чоловік Віктор скачує газету з Інтернету і потім дає читати землякам. Ми завжди обговорюємо прочитане. Для нас «33-й канал» — це ниточка між нами і рідним краєм, завдяки газеті ми почуваємося у гущі життя на Вінниччині», — пише Лілія Валентинівна.

Кілька віршів Лілія Пачес надіслала нам, за її словами, в улюблену газету багатьох українців у Канаді.

ХМАРКУ ВИБИРАЮ

Коли вітер віє дужий

Та й до мого краю,

Я дивлюсь у небо, друже,

Хмарку вибираю,

До якої б притулилась

Й попливла б додому,

І доземно би вклонилась

Всьому дорогому.

Дорогій моїй матусі,

Рідному порогу.

Босоніж ходила б в лузі,

Скинувши тривогу.

Там все любе, там все миле,

Навіть якщо гірше.

А душа так само квилить,

Тільки плаче рідше.

І за що мені, мій друже,

Випало на долю

Це блукання осоружне

Та гірке до болю?..

Сутінками землю вкрило

Аж до небокраю.

Я ж, замріявшись, вдивляюсь -

Хмарку вибираю.

МАНДРИ НАВМАННЯ

Вітри холодні в вікна дмуть,

Хитають віти осокору.

А світ за очі кличе в путь,

Туди, де сходи стрімко вгору.

Мовчання крає. Не в тім річ,

Що серце сповнене журбою.

А річ у тім, що віч-на-віч

Ми не зустрінемось з тобою.

Дощі минули. Шлях курить.

Терез хитнулось коромисло.

А перша мить — правдива мить.

Безмежна мить — в літопис стислий.

Папір — пристанище вірша,

Де перша заповідь — терпіти.

I відшматовує душа

Те, що не в змозі відболіти.

Мовчання. Мандри навмання.

У вічнім небі мріють зорі.

А тут наївне пташеня

Все цвірінчить на осокорі.

НЕПРИБОРКАНІ БАЖАННЯ

Подільську раннюю зорю

Хотіла б я в обійми взяти,

Зануритись в густу траву.

Дитинства пригадати свято.

Човном крізь місто пропливсти,

Сховатись в затінку вишневім.

Вінок волошковий сплести,

Струсивши роси кришталеві.

У небі зіроньку знайти,

Що лиш мені колись світила.

Яка б в далекій стороні

Любов’ю душу мою гріла.

ДИВНИЙ ЗАПАХ НЕЗАБУТНІЙ

В зеленім листі лип старих

Тріпоче вітер цвіт майбутній.

На час чекаю, щоб вдихнуть

Той дивний запах незабутній.

Бузок духмяний одцвіта,

Скидає шати неохоче.

То так, як нашії літа -

Всього було, втомились очі.

Півоній пружнії бруньки

На черзі важно повставали.

Зігрітий мамою садок

В цвітінні знову пригадала...

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике