Днями наша область, як і вся неозора країна, відзначала дуже велике свято. Але цього майже ніхто, крім невеликої когорти найвищого начальства наших сіл, міст, містечок, яке ототожнює себе з місцевим самоврядуванням, не помітив.
Звісно, якщо свято майже підпільне, то на вулицях ніхто не бачив радісних мітингів і демонстрацій, не чув піднесеної музики. Пущене в життя Указом Президента Кучми від 25.11.2000 р. №1250/2000 під назвою «Про День місцевого самоврядування», воно, як і все мертвонароджене, в реальному житті подає мало ознак існування.
Змучений негараздами народ, як звичайно, сунув у той день до своїх сільських, селищних і міських рад, а там, переважно в кабінетах голів, були... по-царськи накриті столи. Відповідні люди біля дверей розвертали народні маси скаржників, прохачів допомоги на 180 градусів, загадково шепотіли їм на вушко про те, що сьогодні прийому не буде, бо сьогодні – День місцевого самоврядування.
Що воно таке – той День місцевого самоврядування і з чим його їдять, згорьовані поборами того ж начальства, бідністю маси, ясна річ, не знали. Але як законослухняні, культурні люди догідливо кивали головами і забиралися геть. А начальство обступало столи, нагороджувало само себе і собі подібних високими нагородами.
Якщо казати серйозно, то, звичайно, це не винахід Леоніда Даниловича. На місцевому самоврядуванні весь цивілізований світ тримається, бо саме воно є джерелом його щасливого життя.
Про існування місцевого самоврядування в Україні написана аж ціла глава в Конституції, де, зокрема, сказано, що державні службовці не мають права втручатися в його роботу, повинні знати своє скромне місце. Правда, дуже маленька, можна сказати, крихітна ця глава і, як часто у нас водиться, слів багато, а діла мало... Відповідно до неї є навіть Закон під красномовною назвою «Про місцеве самоврядування в Україні». Він про те, що ми самі, розумієте, самі, без державного жорсткого примусу! – прості люди тих же сіл, міст, містечок, створивши свою місцеву владу, самоуправляємося, найнявши для допомоги собі в цій роботі, як-то кажуть, слуг – апарати рад, виконкоми, обравши з-поміж нас депутатів, голів. Що може бути кращого від свободи самим собою керувати – самоуправляти?! Місцеве самоврядування – це, можна сказати, наріжний камінь омріяного громадянського суспільства, в якому громада, неурядові організації, а не держава правлять бал.
А чули ви, мої прості дорогі земляки, про основні принципи діяльності нашого місцевого самоврядування? Зачитаю їх із вищевказаного закону, щоб ви порадувалися: «Народовладдя; законність; гласність; колегіальність...». А найголовніше – «підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб». Чуєте, люди, вони, виходить, нам підзвітні і відповідальні перед нами, а не ми перед ними!.. А в житті, як бачимо, все навпаки.
За якими ж вони принципами живуть, як же вони розуміють цей найвищий вияв демократії – самоврядування – покажу на прикладі.
День місцевого самоврядування в дуже тісному колі чиновників в Ямпільській районній раді відкривав... голова райдержадміністрації. З розмахом, мало не сорокахвилинною промовою. А потім, після величезного скандалу, про який ще скаже слово криміналістика, виступив не хто-небудь, а найбільший державний юрист району – начальник юридичного управління райдержадміністрації А.В.Садовський. Щоб, не дай Боже, він не образився, процитую його дослівно: «У нас сьогодні свято. Дійсно свято вел-л-ликого, як би сказати, загону бійців невидимого фронту». (Ось, виявляється, чиє це свято, а ми думали, що воно наше, громадське, народне, гласне, колегіальне...– В.К.). «Вас дійсно бачать тільки тоді, коли треба межі ділити, майно. Я вже не кажу про питання, що ви стоїте у «істоків» законодавства, правового поля...» Ось які думки про місцеве самоврядування нуртують у головах нашого мудрого державного начальства!
Яке начальство, які його думки – таке й це самоврядування... Хіба можна нашу сільраду, міськраду зрівняти з аналогічною польською, приміром? Небо і земля! Зате у нас у місцевому самоврядуванні «бійці невидимого фронту» головні, а у них все відкрито і гласно! А у нас... Ще мислять категоріями ЧК, НКВД і відповідно артикулюють не де-небудь, а в райраді як про істину!.. І це слухають, не перебивають... в основному такі ж діячі.
Після своїх промов на День місцевого самоврядування в Ямпільській райраді місцеве начальство стало роздавати в конвертах «бійцям невидимого фронту» гроші. І найперше заможним депутатам, головам постійних комісій райради, від яких у вирішальній мірі залежать результати голосування з будь-якого питання на сесіях.
Скільки було «бабла» в кожному з конвертів, звісно, не оголошувалося. Цікаво, що майже всі «бійці невидимого фронту» місцевого самоврядування ласо брали ті конверти з грішми, ще й дякували районному начальству, прекрасно знаючи Закон «Про статус депутатів місцевих рад», де сказано, що депутат «повинен дотримуватися таких правил депутатської етики: не приймати будь-яких гонорарів, подарунків, не отримувати винагород безпосередньо чи опосередковано за дії, пов’язані зі здійсненням ним депутатських повноважень».
Цікаво, що це подаяння категорично відмовилася отримати лише безробітна, депутат райради, голова постійної комісії з соціального захисту населення, прав людини та роботи з ветеранами Л.В. Кінзерська. Вона заявила, що воно є незаконним, бо не передбачене законом, за нього не голосувала районна рада, воно не було узгоджене з жодним органом місцевого самоврядування. «Бійці невидимого фронту» за це «нагородили» її осудливими поглядами. А прокурор лиш кивнув головою.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"БІЙЦЯМ НЕВИДИМОГО ФРОНТУ" - "БАБЛО" У КОНВЕРТАХ
"