Сергій Тігіпко: “Молодь має право на підтримку держави”

– Сергію Леонідовичу, ви – відомий економіст і політик. І, без сумніву, знаєте проблеми суспільства загалом і молоді зокрема. Сформулюймо перше запитання парадоксально: а чи потрібна Україні її молодь?
– Держава, яка не вкладає в молоде покоління, – не має майбутнього! Нам необхідно, причому найближчими роками, сформувати принципово нову когорту сучасних ефективних управлінців і для держ­служби, і для бізнесу. Україні потрібні люди, які знають, як працювати в XXI сто­літті. Професіонали, які чудово знаються на внутрішніх і міжнародних процесах. Патріоти, які ставитимуть державні інтереси вище за приватні. Керівники, які готові впроваджувати провідні методи менеджменту.
– Ви – приклад того, що на Заході називають “людина, яка зробила себе сама”. Як удалося “пробитися”, незважаючи на всі трансформації, що відбулися в нашій державі?
– Я завжди “пробивався” в житті сам, не було, як тоді казали, “блату”. Відслужив в армії. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. Починав кар`єру за радянської влади. Потім працював у банківському бізнесі – що називається, “з нуля” створив “ПриватБанк”, який і нині серед лідерів ринку. Потім працював на державній служ­бі – був віце-прем`єром, мініс­тром економіки, головою Національного банку України.
Як “пробитися”? Відповідь одна: наполеглива, напружена праця.
– Як би ви оцінили ситуацію в сучасній молодіжній політиці в Україні?
– Як відсутність такої полі­тики. Держава, якщо вона справді відповідальна, повинна допомагати молоді. Або щонайменше не заважати.
У чому ж полягає “допомога” нашої держави? У тому, що молодого підприємця контролюють не менш ніж 85 ор­ганізацій? Варто молодим людям знайти гроші, почати власну справу, а у двері до них стукає податкова інспекція? Чи в тому, що молодь не може, як це прийнято в цивілізованому світі, взяти кредит на освіту? Хіба можна назвати відповідальною державу, яка фактично самоусунулася від вирішення надзвичайно гострої проблеми – житла для молодих сімей?
Позиція держави гірша від “страусиної”. Вона не просто ховає голову в пісок від молодіжних проблем, вона заважає молоді “відбутися”.
– Які шляхи бачите для вирі­шення молодіжних проблем?
– Перше. Кардинально змі­нити державну молодіжну політику. Почати слід зі створення спеціальної ради з молодіжної політики при Президентові України. Водночас потрібно сконцентрувати ресурси в Державній соціальній службі для сім`ї, дітей і молоді, вивести її з Міністерства сім`ї, молоді та спорту, передати Міністерству праці та соціальної політики. Треба комплектувати соці­альні служби із залученням тих, хто обрав для себе альтернативну військову службу. Так зробили, наприклад, у Німеччині й отримали подвійний ефект. По-перше, усунуто гострий дефіцит кадрів у соці­альних службах. А по-друге, молоді люди отримали змогу самостійно, без допомоги держави, вирішувати свої проблеми.
Друге. У системі освіти слід зробити так, щоб молоді люди для оплати свого навчання могли взяти в банку довгостроковий безвідсотковий кредит на 25-30 років. Узяти без зайвих формальностей і бюрократичних перепон, вчитися п`ять років, а після здобуття освіти погашати кредит. А вже ці гроші держава повинна спрямовувати на освітній кредит для іншої молодої людини. От і система запрацювала.
Третє. Роботодавець, який забезпечив випускникові “вишу” перше робоче місце, повинен отримати пільги. При цьому молодий працівник має усвідомлювати: за цей час він зобов`язаний довести власну конкуренто­спро­можність. Я за податкові пільги бізнесменам, які надають допомогу молодіжним рухам і проектам, стимулювання створення бізнесом фондів розвитку молодіжних програм.
Четверте. Кардинально змі­нити житлову політику. Вдумаймося: українців стає дедалі менше. Відповідно до дослі­джень, через 20 років нас буде 36 мільйонів. Молоді сім`ї не зважуються народжувати, зокрема, й тому, що не мають житла. Тож молода людина повинна мати змогу взяти в банку безвідсотковий кредит, частину якого забезпечує держава. Це, до речі, вигідно й країні. Адже за будівельником “тягнеться” ще щонайменше п`ять робочих місць: металург, машинобудівник, виробник будматеріалів тощо.
П`яте. У сфері малого та середнього бізнесу треба надати податкові пільги молодим підприємцям.
І, нарешті, створити умови, щоб молодь була зацікавлена в державній службі. До речі, в Мінфіні, в Мінекономіки, Нацбанку знаю молодих хлопців, які можуть дати фору багатьом нинішнім керівникам. Але працюють вони там на третіх-четвертих ролях, адже їхній професіоналізм нікому не потрібен: керівники, політичні призначенці приводять “своїх” людей, не дбаючи про те, що вони зможуть зробити корисного.
Отже, треба давати дорогу насамперед тим, хто прийде на держслужбу і турбуватиметься про країну, а не про власний добробут. Так, шлях довгий, але, як сказано в китайській приказці, “дорога в тисячу лі починається з першого кроку”.

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике