ВІД СІЛЬСЬКОГО ХЛОПЦЯ ДО ГЕНЕРАЛА... Про свій життєвий шлях напередодні професійного свята розповів читачам "33-го каналу" начальник ГУМВС у Вінницькій області генерал-майор міліції Василь Поліщук

– Багато дітей, особливо сільських, зневірені в тому, що у час грошей та блатів можна чогось досягти у житті, коли, крім розуму та виховання, їхні батьки їм нічого не в змозі дати. Що Ви як людина, яка із сільського хлопця виросла до генерала, начальника ГУМВС, можете їм порадити?

– Якщо проаналізувати, то серед представників владної, наукової, культурної еліти більшість вихідці саме з сільської місцевості, з простих родин. Розум і виховання – це величезний потенціал, що може принести свої дивіденди, якщо цілеспрямовано йти до поставленої мети.

Я радив би усім молодим людям вчитися, набиратися досвіду, постійно вдосконалюватись і пам’ятати, що успіх приходить до тих, хто рухається вперед, до тих, хто розподіляє свої сили з розумом.

Людина лише тоді досягає висот, коли вона сама вірить у себе, шукає способи для втілення у життя своєї мрії і не зупиняється перед труднощами.

– Розкажіть про себе, де народились, хто Ваші батьки, де навчались, хто Ваша дружина, діти?

– Народився я в селі Писарівці Калинівського району на Вінниччині у звичайній родині колгоспників. Мама, Ніна Павлівна, практично все життя пропрацювала ланковою, батько, Кіндрат Іванович, нині покійний, трудився бригадиром рільничої бригади, а згодом столярної. Батьки мої все життя важко працювали, щоб виховати і дати належну освіту трьом дітям. І нас привчали до роботи змалку. Коли я навчався у 7 класі, то якийсь час виходив у поле на буряки замість мами виконувати норму, бо їй не було коли – тоді саме будували хату. У нас було велике господарство, якому ми давали раду, поки тато з мамою були на роботі. Батьківська мрія здійснилася: мій старший брат Володимир став військовим офіцером – після закінчення Ленінградського військово-морського училища служив на Північному флоті, пішов на пенсію у званні капітана 1-го рангу (прим. автора – відповідає званню полковника), зараз проживає у Мурманську. Молодша сестра Зіна – за фахом економіст, закінчила Вінницький аграрний університет, нині працює у Калинівській райспоживспілці.

Я ж завжди мріяв стати пілотом вертольота. Тож після закінчення середньої школи поїхав вступати до Кременчуцького льотного училища цивільної авіації. Але не вступив. Від військкомату мене направили вчитися на курси водіїв до Гущинецького ПТУ. Після його закінчення півроку працював на Писарівському кар’єрі помічником машиніста-екскаваторника. А в 1976 році почалася моя армійська служба у прикордонних військах Далекосхідного військового округу. Під час служби я знову зробив спробу здійснити свою мрію – подавав документи до Саратовського військового льотного училища.

Після армії я втретє випробував долю – знову льотне училище у Кременчуці. Але, мабуть, не судилося стати льотчиком, хоча вертоліт я освоїв під час навчання у Саратовській школі міліції. Там готували фахівців для двох взводів вертольотчиків, які функціонували при ДАІ. Закінчивши школу міліції з відзнакою, повернувся працювати на Вінниччину державтоінспектором спецпостів.

Скільки себе пам’ятаю – хотілося знати більше, вдосконалюватися, було бажання вчитися, яке нам прищепили ще у дитинстві батьки. Тож закінчив Київську вищу школу МВС СРСР. Працював на різних посадах – інспектором дізнання, командиром взводу, начальником штабу дивізіону дорожньо-патрульної служби. В 1994 році я був у числі останніх, хто отримав диплом з відзнакою Академії МВС Радянського Союзу, якого вже фактично не існувало. Під час навчання я почав працювати над кандидатською дисертацією, яку через брак часу так і не закінчив. Зараз хочу повернутися до цієї роботи.

Хоча кажуть, який солдат не хоче стати генералом, у мене ніколи не було таких кар’єрних амбіцій. Я думав, що піду на пенсію капітаном. Але в результаті 6 років пропрацював начальником УДАІ області, 3 роки – заступником начальника УМВС і майже три роки очолюю міліцію області.

Мій надійний тил – це моя сім’я. Дружина Людмила Іванівна довгий час працювала вихователем у дитячому садочку, а нині займається не менш відповідальною справою – виховує онучку Крістіну, якій всього 1 рік і 7 місяців. Дочка Зоряна закінчила з відзнаками 1-у школу та Вінницький медичний університет. Зараз працює у цьому навчальному закладі викладачем. Її чоловік Роман родом з Чернівців, з простої сім’ї, теж лікар, продовжує навчання в інтернатурі.

Син Володимир пішов моїм шляхом, обравши професію міліціонера. Закінчив Київський національний університет внутрішніх справ. Зараз він уже старший лейтенант, працює вибухотехніком у НДЕКЦ при ГУМВС.

– Цікаво, а як майбутній генерал освідчувався у коханні, як це було, згадайте? Якою б ви хотіли бачити майбутню невістку вашого сина? У нього вже є наречена?

– З дружиною ми познайомилися на танцях у клубі. Вона з сусіднього села Комунарівки, до якого навпростець – менше 2-х км. Тож ця відстань долалася дуже швидко. Зустрічалися півроку, а потім, зрозумівши, що з цією дівчиною хотів би прожити усе своє життя, я запропонував їй руку і серце. У свого товариша я попросив «Жигуль», підвіз Люду додому і потім освідчився. Разом ми вже 26 років у любові й злагоді. Я вдячний своїй дружині за велике терпіння і розуміння, які вона проявляла усі ці роки, завдяки такому «тилу» я мав змогу повністю віддаватися своїй роботі.

По-батьківськи хотілося б, щоб мій син також поєднав свою долю з люблячою, щирою, доброю дівчиною. Бо таке «придане» – найцінніше у всі часи. Щодо нареченої, не хочу поспішати, бо таке відповідальне рішення приймати може виключно він сам.

– Вас хтось підштовхував, як тепер модно казати, по щаблях кар’єри? Чи треба людині зараз мати впливову «кришу» в Києві, щоб зайняти відповідальну посаду та втриматись на ній?

– У мене не було впливових родичів і «криш». Найцінніше надбання дали мені, випроводжаючи у доросле життя, батьки – можливість отримати освіту, на своєму прикладі вчили бути мудрим, добрим до людей, здобувати все своєю працею. Хочу сказати, що «криші» і «блати» можуть допомогти на перших порах – згодом за людину говорять її справи і кожен отримує те, на що заслуговує. Правильно кажуть, що наші успіхи говорять про наші можливості, наші невдачі свідчать про те, чого ми варті.

– У Міністерстві ВС працює чимало наших земляків, достатньо їх і на владному та політичному олімпі, був навіть міністр Білоконь, вони допомагали Вам та області чи навпаки? Кого Ви вважаєте своїми вчителями, наставниками?

– Я всім вдячний, з ким мені доводилося працювати: і тим, хто на політичному олімпі, й моїм підлеглим, бо у кожного було чому повчитися. Особливої підтримки чи «поблажок» від високопоставлених земляків я не відчував. А оцінку їхньої діяльності може дати тільки час.

Серед своїх наставників хочу назвати колишніх начальників ДАІ Кутузова Анатолія Дмитровича, Воловодовського Петра Пилиповича, екс-керівника УМВС Тяжлова Віктора Семеновича, досвід і знання яких важко переоцінити.

– За весь час роботи в органах коли у міліції були створені найкращі умови для праці?

– Очоливши вінницьку міліцію, я намагаюся зробити все від мене залежне, аби забезпечити належні умови праці для рядових міліціонерів. Багато чого я разом з своєю командою уже досяг. Службовий автопарк поповнився 570 автомобілями. Більш як половину з них передано дільничним інспекторам міліції. До речі, досвід міліції Вінниччини у використанні автотранспорту дільничними міліціонерами та у наданні допомоги соціально незахищеним особам було схвалено колегією МВС України. Своїм наказом міністр зобов’язав запровадити такі новації у всіх регіонах держави.

На Вінниччині, порівняно з іншими регіонами держави, для міліціонерів будують найбільше житла. Так, торік третину нових квартир отримали саме правоохоронці області.

Це стало можливим завдяки налагодженій співпраці нашого управління з органами влади та місцевого самоврядування. Нинішнього року завершено реконструкцію житлового будинку в селищі Глухівці під Козятином. 30 працівників міліції стали власниками комфортабельного житла, у Шаргороді здали в експлуатацію 24 квартири. Торік новоселами стали 156 наших співробітників.

Також силами співробітників міліції відремонтували спортивні зали, збудували спортивний комплекс з тиром, який є одним із кращих у системі МВС. До Дня міліції плануємо відкрити сучасне відділення міліції у мікрорайоні Тяжилів, оснащене всією необхідною технікою. Дбаємо і про дітей наших правоохоронців – наш дитячий садочок визнано найкращим в Україні, у належному стані підтримуємо табір відпочинку ім. Ю. Рябчинської. У цьому році були капітально відремонтовані усі приміщення, відкрили ще один корпус для 46 діточок.

– Як Ви вважаєте, якими мають бути нормальні зарплати для офіцерів міліції нижчого, середнього та вищого складу, адже половина із них днює і ночує на роботі, має справу із постійним ризиком?

– Звичайно ж, я як керівник міліції не можу бути задоволений мізерною платнею, яку отримують мої підлеглі за ризиковану і відповідальну службу. Думаю, що заробітна платня має відповідати європейському рівню, адже тамтешні поліцейські отримують набагато вище грошове утримання, ніж вітчизняні, маючи при цьому значно менші навантаження. Хотілося б також, щоб у бюджеті знайшлися кошти для заохочення міліціонерів, які відзначилися при розкритті резонансних злочинів.

– Свого часу міністр Юрій Луценко говорив про «такси» за посади у міліції. Ви про це знали чи чули, Вам пропонували заплатити?

– Ніколи нікому за посади не платив, хоча не виключаю, що факти такі могли мати місце.

– Нещодавно Президент заявив, що міліція сама пронизана корупцією, тому не може із нею боротись. На це міністр Луценко відповів демонстративним виходом із його кабінету... Що Ви можете сказати з цього приводу?

– Як кадровий офіцер залишаю за собою право не коментувати цю ситуацію. Сьогодні не можна не визнавати, що корупція перетворилася на явище, яке проникло у всі сфери людської діяльності. Зрозуміло, що правоохоронна система не є винятком, і ми намагаємося боротися з цим явищем відповідно до наданих повноважень. За декількома фактами проти наших працівників порушені кримінальні справи, і ми це не приховуємо.

– Де, на Вашу думку, в області та країні найбільше корупції, і чому вона все-таки зростає? А як її можна побороти?

– Сьогодні діяльність державних органів, підприємств стала набагато прозорішою не без допомоги наших підрозділів УБОЗ, УДСБЕЗ. Певною мірою спрацьовує упереджувальний фактор, адже за звичку брати хабарі та запускати руки у державну кишеню доводиться відповідати перед законом посадовцям різного рівня. «Імунітет» високих крісел все менше рятує від відповідальності. І тому підтвердження – останні резонансні затримання. Тільки у цьому році зафіксовано 85 фактів хабарництва серед посадовців різних рангів. Зупинюся тільки на найбільших з них: на хабарі у 335 тисяч гривень погорів голова РДА та начальник районного відділу земельних ресурсів за сприяння у вирішенні земельних питань. 80 тисяч гривень вимагав та отримав і голова сільради Козятинського району, а голова однієї з кредитних спілок у змові з кредитним інспектором «нагрілися» на 78 тисяч гривень. Усі ці справи наразі у суді, на корупціонерів чекає покарання.

– Найважчі та найкращі дні генерала Поліщука, він їх пам’ятає?

– Найважчі дні – коли доводиться стикатися із загибеллю людей, коли нічого вже не можна змінити, розуміючи: все, що ти можеш – це затримати і віддати правосуддю винуватців страшних людських трагедій...

Найкращі дні – коли вручаєш ордери на квартиру чи заслужені нагороди підлеглим. Коли маю час, щоб поїхати до мами, зазирнути в очі любої онучки, коли радують діти...

– Де Ви проводите відпустку?

– Мушу зізнатися, що давно не відпочивав, маю більше 400 днів невикористаної відпустки. За це на мене ображаються рідні. За кордоном тим паче не відпочивав. Сподіваюся, що така нагода випаде наступного літа, тоді поїду в Крим. Люблю відпочивати подалі від міської суєти, щоб була можливість насолодитися природою. А взагалі я веду здоровий спосіб життя, підтримую належну фізичну форму. Щодня роблю від 300 до 500 вправ із 4-кілограмовими гантелями, взимку обтираюся снігом та коли випадає нагода – з задоволенням купаюся у крижаній воді.

– Якому автомобілеві надаєте перевагу?

– У нашій сім’ї є автомобіль «Ауді А-6», яким користується син. У мене ж тільки службова автівка «Тойота Кемрі». Щоб не втрачати навички, часто сам їжджу за кермом.

– Що хочете побажати своїм підлеглим та їхнім сім’ям з нагоди професійного свята?

– Напередодні свята я хочу побажати усім міліціонерам, аби вони щодня поверталися у свої сім’ї цілими і неушкодженими, родинного щастя, затишку. А ще зичу усім міліціонерам великого оптимізму та людської вдячності за служіння їхнім інтересам та Закону.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике