Перепоховають невинно убієнних

300 тисяч “східняків” рятувалися від голоду на Галичині
У Львовізавершено ексгумацію понад 600 людських останків, знайдених іще чотири роки тому на станції Підзамче. Усі жертви в 1946-1947 роках утікали від голоду зі східних областей України та Бесарабії в Галичину. Однак частину людей розстріляли війська НКВС, інші померли від недоїдання й холоду. Велике приміщення при­­­міського складу цілковито заповнене маленькими домовинами, в яких складено люд­ські кістки. Від побачено стає моторошно, а ще більше вражає жорстокість, з якою мирних людей сталінський режим позбавив життя понад 60 років тому.
Найскладніше було ідентифікувати дитячі останки
Упродовж чотирьох років судмедексперти разом зі студентами Львівського медуніверситету розбирали всі рештки, складали їх за статями. 35 людських черепів прострілено, в багато забито цвяхи. На місці масового по­ховання на станції Підзамче знайдено кістки немовлят і ненароджених діток іще в утробі матері. Викладач медуніверситету, патологоанатом Тарас Якубовський зазначив, що найскладніше було ідентифікувати останки дітей.
“Мене охоплював смуток, було морально складно працювати. Ідентифікацію проводили відповідно до віку, статі та зросту особи, а ще – за етнічними ознаками, якщо такі були. Найскладніше було ідентифікувати дітей за їхнім віком.
Удруге було штучно сплановано великий голод
1946 року в східних областях України в селян насильно вилучили зерно і продали його за заниженими цінами на Захід. Люди залишилися без їжі. Згідно з архівними матеріалами, тодішній партійний секретар Микита Хрущов заявляв, що Україні достатньо 150 тисяч тонн зерна для того, щоб подолати голод. Але такі слова не сподобалися Москві, і Хрущова замінили Лазарем Кагановичем, який улаштував для українців другий голодомор.
За даними дослідників, у Західну Україну тоді прибилося понад 300 тисяч утікачів. Вони ночами ходили від будинку до будинку селами, просячи кусень хліба. Чимало галичан виносило їм продукти потай, ос­кільки їх попередили, що за допомогу втікачам загрожує в’язниця і заслання. Цих людей переховували в підвалах, і на піддашшях, однак це було ризиком і для втікачів, і для місцевого населення.
Працівники товариства “Меморіал” знайшли на місці поховання разом із людськими останками й речі: постоли, дитяче взуття, натільні хрестики, медальйони, ключі, радянські монети.
Живі свідки тих жорстоких подій 60-річної давнини розповіли, що на станцію Підзамче у Львові комунальники щоранку возами звозили хворих осіб зі Східної України та Бесарабії, які шукали порятунку від голоду. Мертвих і напівживих людей скидали у щойно вириті ями й потім іще дострілювали. Адже 1946 року КДБ інформувало Л. Кагановича, що зі Східної України та Бесарабії їдуть “мішечники”, які окупували вокзали, хворі на тиф і з вошами. З Києва наказали: відправити здорових у Харків, а хворих – “утилізувати на місці”.
Майбутні судмедексперти вражені жорстокістю сталінського режиму
Студента Львівського мед­університету Івана Фуртака, який працював на розкопках та ідентифікував людські останки, шокувала побачена жорстокість у ставленні до мирних людей. Хлопцеві було складно працювати не фізично, а психологічно, він усвідомлював, що вбиті 60 років тому діти могли б жити досі.
“Більшість людей загинула від холоду, чимало розстріляли і це навіть складно усвідомити. Я знав про злочини ста­лінського режиму, а про Голодомор 1946 року і про жахливі речі, які коїлися у Львові, ми дізналися від старших людей, які приходили на місце розкопок і розповідали. Це лише одна з могил, нам казали, що є ще поховання, їх треба шукати й розкопувати”, – зазначив І. Фуртак.
У Львові, за даними “Меморіалу”, є ще три місця масових захоронень жертв комуністичного режиму. Згідно з документами і свідченнями, там також містяться людські останки втікачів зі Східної України та Бесарабії. Однак на запитання, коли їх розкопають та ідентифікують, не змогли відповісти ні керівник “Меморіалу” Євген Гринів, ані мер Андрій Садовий.
У день вшанування жертв Голодомору в Україні, 28 листопада, всі віднайдені й ідентифіковані людські останки перепоховають на Личаківському цвинтарі. Можливо, ще десь живуть їхні рідні. Тепер і вони зможуть запалати свічку за невинно вбитих земляків і родичів.

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике