Міський голова Черкас Сергій Одарич: "ЗА ТРИ РОКИ ЧЕРКАСИ ПОЗБУЛИСЯ ДЕПРЕСИВНОЇ АТМОСФЕРИ"

Нашому меру – три роки. Ця подія і стала приводом до інтерв’ю з міським головою Черкас, який, утім, святковою її не вважає. Більше того, про дату він просто... забув.
– Сергію Олеговичу, яким є головний позитивний і негативний досвід цього періоду?
— Основний негативний досвід був накопичений у політичних баталіях з депутатами міської ради, які тривали майже два роки. У нас був період, коли кожна сесія розпочиналася з винесення питання про імпічмент міському голові, мало місце протистояння в раді. За минулий рік як мінімум 30 відсотків пленарних засідань взагалі не відбулися: їх депутати просто або бойкотували, що свідчить хоч про якусь позицію, або банально ігнорували. З десяток пленарних засідань втілилися у затвердження порядку денного: на це внаслідок суперечок витрачався увесь робочий день. Бувало, що й до цього не доходило. Уся ця маячня припинилася десь рік тому, коли опозиціонери не змогли відправити мене у відставку навіть за моєї відсутності: я був у відрядженні. Незважаючи на те, що опоненти залучили до процесу увесь свій ресурс, голосів їм суттєво забракло. Лише після цього ця колотнеча припинилася і розпочалася більш-менш продуктивна робота. Тобто головне розчарування цього періоду — це колосальна заполітизованість спільної з депутатами роботи у першій половині терміну мого перебування на посаді міського голови. Звісно, ілюзіями я себе не тішив, але й масштабів деструктиву не уявляв. Але ж виборцям усе це не цікаво: їм потрібні зміни на краще вже на другий день після обрання того чи іншого кандидата на посаду. І, сподіваюся, за великим рахунком їм немає в чому мені дорікнути. Хоч, повторюся, дуже багато часу було витрачено на вирішення проблем, які жодним чином не дотичні до проблем мешканців Черкас.
— Зате тепер — часи суцільного благоденствія і консенсусу.
- Іронізувати можна, звісно, та в теперішньому самоврядуванні це, мабуть, не можливо в принципі. Не треба забувати, що у нас ще є Кабмін, який сьогодні, як ніколи, намагається керувати усім, скрізь і в ручному режимі, тобто — на свій розсуд. Ні я, як мер Черкас, ні будь-хто з моїх колег, ні навіть пересічний держслужбовець з іншої сфери не знає, чого чекати завтра. Ось, наприклад. Ми тут відпрацьовували місцеві правила забудови: виписували базові документи з максимально можливим урахуванням вимог і побажань усіх зацікавлених сторін, консультувалися, рахували, міряли... Трах-бах — у нас взагалі забирають повноваження на вирішення питань будівництва в місті, бо утворюється підконтрольна Кабміну інспекція. Призначаються люди, які у Києві вирішують, що й де будувати в Черкасах. Що у них виходить, можна бачити хоча б на Казбеті, де від бульвару Шевченка в ринок увіпхали триповерховий торговельний центр. Жодного паркувального місця не передбачено! Там такий «п’ятачок», що пом’ятих бамперів при в’їзді-виїзді не уникнути. Не виключаю, що згодом комусь із новоспечених «компетентних» заманеться збудувати якийсь заводик у спальному районі міста, хто знає.
— У принципі, не важко здогадатися, «звідки ростуть ноги» у таких новацій і яка їхня кінцева мета. Мабуть, капіталам державотворців уже затісно у містах-мільйонниках, та це моє особисте припущення. Але невже від вас, як міського голови, і депутатів тепер нічого не залежить?
— Нам дають десять днів на те, щоб погодити чи висловити заперечення з приводу введення в дію того чи іншого об’єкта, але вони не є визначальними. Якщо раніше виконком міг заборонити експлуатацію, тому що забудовник, наприклад, не облаштував паркувальні місця, не провів озеленення чи не замостив тротуар і до усунення недоліків об’єкт не під’єднувався до комунікацій, то тепер подамо ми заперечення чи ні — згадана інспекція уповноважена видавати акт введення об’єкта в експлуатацію. Аналогічний цьогорічний маразм — створення в Міністерстві з питань ЖКГ інспекції, яка оцінюватиме якість надання комунальних послуг на місцях. На практиці це означатиме, що посадовці з Києва контролюватимуть, як у нас десь на Хімселищі прибираються під’їзди і чи працює ліфт у такому-то будинку. Щоб здійснювати такий контроль ефективно, на кожну область необхідно кілька тисяч інспекторів. Їх немає, є по кілька десятків, як кажуть у народі — ні Богові свічка, ні чорту кочерга. Вони роблять вигляд, що щось там перевіряють, ми, що не уявляємо, що без їхніх цінних вказівок й робили б. Ну кому це потрібно? Невже Кабміну сьогодні немає до чого рук докласти? Наш уряд — це постійна смиканина і суцільна темрява. Ніколи не знаєш, чого чекати. Завтра, наприклад, нам можуть сказати, що ще місяць тому для нас була інша, удвічі вища ціна на газ, що вже траплялося на початку року. Тобто ще один урок з минулого — ніколи не забувай, що ти — мер не в Литві, не в Польщі і навіть не в Росії, де про зміни попереджають заздалегідь. У нас якщо «сьогодні на сьогодні» — то це ще й добре.
— Якесь несвяткове інтерв’ю вимальовується. Невже від 5 листопада 2006 року — ніякого позитиву?
— Кажуть, важко жити перших сто років. Та й яке це свято? Можливо, просто день, коли є привід озирнутися. А позитив, звісно, є. Щиро кажучи, я отримую величезне задоволення від того, що за цей час мені, а точніше — нам усім, хто уособлює сьогоднішню міську владу, вдалося розчистити практично усі завали, залишені попередниками. Погодьтеся, завжди приємно взяти планку, яка іншим з тих чи інших причин не підкорилася. От вірте чи ні — за що б не бралися — скрізь наражалися на колись розпочаті, але не доведені до кінця справи. Або доведені без врахування інтересів міста. Знову приклади. Аварія на тепломережі, два-три квартали залишаються без тепла. І ніхто не реагує. Чому? З’ясовується: у місті повно комунікацій, які нікому не належать. У даному випадку це були мережі, закріплені за цукрорафінадним заводом. Підприємство не працює вже кілька років, але формально відповідає за їхній стан. Така ситуація виявлялася з мережами і тепло-, і водопостачання, інколи «безхозними» були навіть електролінії. Упродовж двох останніх років ми виявили практично усі забуті комунікації і передали їх на баланс діючих підприємств. Та що мережі, у Черкасах навіть парк загубився! Викликаю підлеглих, питаю — чому такий, перепрошую, бардак у парку 50-річчя? Мені відповідають — з середини 90-х він фактично у приватній власності. Довелося оформити цю, на той час вже вкрай занедбану, перлину на баланс міста. Сподіваюся, городяни помітили відмінність між парком нинішнім і парком зразка 2005 року. Ще один приклад, актуальний і на сьогоднішній день: у нашому місті є території, за утримання і благоустрій яких ніхто не відповідає. Служби утримання будинків відповідальні за прибудинкову територію, ЧЕЛУАШ — за утримання доріг і тротуарів, кожна фірма чи підприємство — за прилеглу до об’єкта площу. Це зрозуміло. Але є величезні «білі плями» між будинками, пустки і чагарники. Вони — нічиї. Особливо багато таких територій на Митниці, оскільки у цьому мікрорайоні не завершена передбачена у 70-80-х забудова. Ми ретельно вивчили ситуацію і з 1 січня 2010 року «зон безвідповідальності» у місті не залишиться. Ці території обслуговуватимуться службами утримання будинків відповідних районів і бюджетом буде передбачене фінансування цих робіт. Тому, повертаючись до запитання, скажу: я задоволений тим, що колективно нам в основному вдалося розчистити ці «авгієві стайні», які перейшли у спадок від попередніх очільників міста, і хто б не прийшов після мене — чи у наступному році, чи через ще один термін, він уже не займатиметься цією невдячною справою.
— Цей позитив прихований від людського ока, або, принаймні, побачиш його не відразу. Але існують чудові приклади того, що місто й справді оживає, і не помітити цього неможливо. Черкаси й надалі прогресуватимуть у культурно-мистецькій та туристичній складовій?
— Без сумніву. Черкаси позбулися депресивної атмосфери, яка панувала у місті ще три роки тому. Тут просто стало цікавіше і комфортніше жити. І це навіть не моя оцінка: одні знайомі, які приїздили в гості тоді і зараз питають однаково: «Куди піти?», але звучання цього запитання абсолютно різне. Якщо раніше піти просто не було куди, то тепер перед ними були труднощі вибору. Так, немає загального стану радості і щастя, і більшість причин цьому — за межами Черкас, але немає й відчуття гнітючості. І ще одне, малопомітне. Не буде радості, коли ти кожен ранок починаєш з нагрівання води у каструльках для того, щоб помити голову чи, лягаючи спати, шукаєш, що б на себе вдягнути, аби не змерзнути. Коли так починається і закінчується день — все, місто приречене на зло, яке обов’язково виллється в автобусі, в магазині, на роботі. Задоволений тим, що нам вдалося вибити у буденної злості цю «комунальну платформу». Наскільки це важливо — може переконатися кожен, кому «пощастило» тиждень-два пожити у менш успішних містах України.
— Черкаси змінюють пріоритети розвитку і дедалі частіше позиціонуються як туристичний центр, як місто-курорт. Наскільки виправдана така стратегія майбутнього з огляду на існуючий стан справ?
— Давайте визначимося: туристичний центр — це одне, а місто-курорт — дещо інше. Журналістам чомусь припала до душі саме друга складова і вони завзято «бомблять» саме курортні позиції. Та звісно, Черкаси — не Ялта і не Ворохта, але чому не використати унікальне розташування міста на Дніпрі? Соснівка, пляжі, готелі: база для того, щоб рухатися в цьому напрямку — іншим на заздрість. Але туризм — явище набагато ширше. По суті, хто такий турист? Це особа, що тимчасово перебуває в іншому місті, і не так важливо, у яких справах. Діловий туризм, коли людина приїздить у відрядження, на виставки чи семінари, для укладання договорів та таке інше — один з найпопулярніших видів сучасного туризму, не обмежений рамками сезону. Це перспективно? Безумовно. Далі, так званий «лікарський туризм». Уже сьогодні до нас приїздять іноземці, щоб отримати якісні стоматологічні послуги, тому що наші лікарі надають їх не менш професійно, ніж західні, а ціна — у рази менша. Релігійний туризм: у Черкаській області чимало духовних святинь православного, іудейського і навіть буддійського світу, згадайте хоча б єдиний у Східній Європі буддійський храм «Білий лотос», що знаходиться у нашому місті. Обмежившись лише цими напрямками, а насправді їх — ще більше, Черкаси можуть активно розвиватися як місто «універсального туризму». Але говорити винятково про вражаючі перспективи курортного — це, вочевидь, перебільшення.
Моє завдання — зробити Черкаси привабливими для відвідин 365 днів на рік. Навіть взимку, коли крім «КриЖталя» тут можна проводити, скажімо, першість серед рибалок із зимового лову чи фестиваль Сніговиків. Але це так, спонтанно, як приклад. Я просто хочу підкреслити, що резерви для розвитку туризму невичерпні, треба думати і втілювати.
— Сергію Олеговичу, разом з вами у місто прийшов великий баскетбол, який сьогодні не у фаворі. Невже його зоряні часи позаду?
— У спорті так не буває: постійно — у п’ятірці еліти. На жаль, суб’єктивні чинники призвели до того, що команда сьогодні формально понизилася у класі. Але переконаний — це тимчасово. З першого дня популяризації гри у Черкасах ми вибудували чітку концепцію його розвитку. «Черкаські мавпи» — це верхівка піраміди, в основі якої — дитячий і юнацький баскетбол. І наші діти за ці роки досягли й справді вражаючих успіхів. Фактично, у більшості вікових груп їм сьогодні немає рівних в Україні. Підростає зміна, так що зоряні часи баскетболу у нашому місті ще попереду.
— Користуючись нагодою, поцікавлюся «поточними питаннями», які цікавлять городян. Перше: що буде з бульваром Шевченка, друге — яка доля котловану на вулиці Гоголя, де планували спорудити надсучасний і архітектурно-бездоганний ТРЦ «Фонтан-Сіті»?
— А що може бути з бульваром? Обрізка дерев так само необхідна, як людині відвідини перукаря. Бульвар був, є і буде. Інша справа, що на окремих його ділянках просто язик не повертається назвати це бульваром. У кварталі навпроти Будинку торгівлі, від Смілянської до Леніна, дерева необхідно просто зрізати й викорчувати. Поки вони безлисті, подивіться на їхні крони. Але не це найгірше, крони можна було б формувати. Там у принципі немає порядку. Дерева різного віку, різних порід, різної товщини, а відстані між стовбурами абсолютно хаотичні. Центральна ділянка — і такий безлад. Стосовно «Фонтан-Сіті» — жодних змін у концепції. Забудовник довів свою спроможність втілювати в життя серйозні архітектурні проекти і ставити під сумнів його можливості не варто. На жаль, роботи тимчасово призупинилися через фінансові труднощі, але переконаний, що справу буде доведено до логічного кінця і Черкаси матимуть і справді найкращу будівлю у своїй сучасній історії.
— І насамкінець. Що б ви побажали собі у роботі на посаді міського голови у подальшому?
— Єдиного: можливості продуктивно працювати для міста і не відволікатися на високі циркуляри, виписані у стані реформаторської сверблячки.

Источник: Черкаська міська рада | Прочитать на источнике