Вдячний президентові Чечні за розуміння і співпрацю

В’ячеслав Грозний покинув тренерський місток російської команди “Тєрєк”. Розставання відбулося за обопільної згоди сторін. Тож тепер лише Олег Протасов працює в іноземному чемпіонаті більш-менш хорошого рівня – в Греції. Інші українські фахівці не отримують пропозицій із-за кордону.
У розмові з журналістом “Газети” В’ячеслав Грозний розповів про причини своєї відставки та те, чому українців не запрошують тренувати іноземні команди.
– Мій контракт із “Тєрєком” завершується 1 грудня. Заплановану роботу ми виконали. Минулого сезону зберегли “прописку” в прем’єр-лізі, хоча це було складно зробити. Потім узяли чимало новачків, а, як відомо, цей процес не може пройти безболісно. Президент Чечні Рамзан Кадиров дав завдання залучати до основи якомога більше місцевих футболістів. В останніх п’яти іграх у першому складі на поле виходили аж троє чеченців. Іще кілька молодих футболістів регулярно тренується з основною групою. “Тєрєк” цього сезону постійно потрапляє в десятку – тобто за місце в єврокубках не боремося, проте і до зони вильо­ту далеко. Розповідаю все це, щоб ви зрозуміли: жодного конфлікту з керівництвом клубу в мене немає. Просто під час розмови з міністром спорту Чечні Хайдаром Алхановим сказав, що хочу відпочити.
Очоливши “Тєрєк”, я втратив змогу часто бувати вдома. А тепер відчуваю потребу приділити увагу здоров’ю, спілкуванню з рідними та близькими. Із Кисловодська немає жодного літака в Україну, а поїздка потягом триває 30 годин. Вирушати в Москву, а вже звідти літаком у Київ – теж потрібно добу витратити. Складно мені. Хочу маму в Кам’ян­ці-Подільському побачити, заїхати до тещі, всіх своїх рідних і близьких. Міністрові спорту також сказав, що, можливо, взимку очолю команду іншої країни. Ця розмова відбулася ще в серпні, тоді ми домовилися не афішувати її.
Вважаю, що повівся чесно, пішовши саме тепер. До завершення сезону залишилося п’ять турів. Керівництво клубу може знайти за цей час нового тренера, дати йому наприкінці чем­піонату змогу добре вивчити команду, спланувати селекцію, міжсезонні збори. Якби ж я повідомив про відставку в грудні, то в нового наставника не було б стільки часу на підготовку.
Якби ми в попередньому турі перемогли “Ростов”, то, теоретично, могли б “зачепитися” за шосте місце. Однак у Самарі програли і я сказав: даймо змогу попрацювати тренерові дубля, а я поїду в Київ і займуся своїм оздоровленням. Трохи підлікуюся і проведу переговори стосовно працевлаштування. Якщо в січні буду без роботи, то, за домовленістю з керівницт­вом “Тєрєка”, допоможу в Туреччині чеченській команді як консультант. Ми ж розсталися хорошими друзями. Тому вдячний президентові Чечні Рамзану Кадирову й міністрові спорту країни Хайдару Алханову за розуміння і співпрацю.
– В’ячеславе Вікторовичу, особисто в мене виникає підозра, що ви покинули “Тєрєк” через перспективу підписати контракт з іншим, амбіційнішим клубом…
– (Сміється) Час покаже, чи ваша сьогоднішня підозра була правдивою. Якщо найближчим часом підпишу з кимсь угоду, отже, ви мали рацію. Однак сумніваюся, що таке станеться. В контракті з “Тєрєком” є пункт, який скасовує нашу угоду, якщо мною зацікавиться якийсь більший клуб. Тож іти з команди заради роботи в іншій і при цьому шукати якісь виправдання немає сенсу. Ми з керівництвом “Тєрєка” домовилися: якщо клуб наступного сезону матиме на меті потрапити в єврокубкову зону й відповідні умови для цього, то я повернуся на тренерський місток.
– Нещодавно вас “сватали” в болгарську команду “Лев­скі”. Була така пропозиція?
– Скажу вам те, що вже говорив російським журналіс­там. У Болгарії мене добре пам’ятають. Тільки-но в “Левскі” виникають проблеми, вони відразу ж загадують моє прізвище. Наскільки мені відомо, в цій команді вже є виконувач обов’язків головного тренера. Ним став Георгій Іванов, який свого часу грав під моїм керівництвом. Сподіваюся, йому все вдасться.
– В якому чемпіонаті вам хотілося б попрацювати?
– Не думав про це. Нині для мене головне – підлікуватися. Тренерський хліб непростий, напруження завжди впливає на здоров’я. Найближчий місяць-півтора просто відпочиватиму й лікуватимуся. А вже після цього займуся переговорами про роботу.
– Чому українських футболістів запрошують (хоч і нечасто) у провідні європейські чемпіонати, а наших тренерів – ні?
– Свого часу мене запрошували попрацювати в Італії, Іспанії, Румунії тощо. Навіть пропонували контракт, але справа до підписання угоди не доходила, оскільки не мав міжнародної ліцензії. В усіх вихідців із Радянського Союзу до недавнього часу не було змоги отримати ліцензію PRO. А тепер, коли така можливість є, небагато тренерів хочуть їхати за кордон. Спілкуюся з багатьма наставниками, вони мені кажуть: “А навіщо кудись виїж­джати? У нас цікавий чемпіонат, нормальні умови для роботи, своя мова, рідна ментальність”.
Є й інші причини. В Італії не хочуть, щоб у місцевому чемпіо­наті працювали іноземні тренери. Власники клубів домовилися не приймати на роботу закордонних наставників. Це їхнє право: хто платить гроші, той і замовляє музику. Схожа ситуа­ція і в деяких інших країнах. Не пускають іноземців на свій ринок і французи, і німці. В Іспанії намагаються брати тренерів з ім’ям, при цьому надають перевагу тим, хто сповідує видовищний футбол. Куди ж тоді їхати росіянам або українцям? До Бельгії, до Польщі, Угорщини нецікаво, оскільки в Україні й Росії сильніша першість. Хороший чемпіонат у Румунії, однак там воліють брати до себе італійців. Італійська мова схожа на румунську, менталітети румунів й італійців практично ідентичні. У Великобританії своя, дуже складна система добору фахівців. Тому нашим тренерам простіше працевлаштуватися в Греції, на Кіпрі, в Болгарії, можливо, в Туреччині, не говорю вже про країни пострадян­ського простору. Проте наскіль­ки там цікаво працювати – це вже інше питання...

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике