Нова індустріалізація: ГАЗОНАФТОВИДОБУВАННЯ. Газовий Клондайк на імпортній голці

Інформаційний партнер нашого видання журнал «ДУМКА» провів у Києві засідання свого експертного клубу, щоб обговорити тему «Нової індустріалізації». У жовтневому номері журналу вийшов цілий розділ статей, де провідні експерти пропонують свій неполітичний аналіз стану справ у вітчизняній металургії, хімії, нафтохімії, нафтогазовидобутку за останні 18 років незалежності, а також розмірковують щодо перспектив галузі. Пропонуємо вашій увазі найкращі матеріали цього циклу. Сподіваємося, що їх корисно буде прочитати і кандидатам у президенти, які розміщують на своїх плакатах слово «індустріалізація».

Видобування природного газу залишається однією з нечисленних галузей економіки України, де безроздільно панує держава. У 2008 році державні компанії видобували 93,2% газу. Таке співвідношення не є унікальним: в одних країнах нафтогазовидобувна галузь взагалі є монополією держави, в інших — уряди посилюють за нею свій контроль.

На відміну від обох випадків, в Україні державне домінування не стимулює, а навпаки — гальмує розвиток газовидобування, перетворюючи галузь у головного донора бюджету. При цьому країна має ресурси, які, у разі дбайливого освоєння, за лічені роки дозволять забути термін «енергетична залежність».

У переддень економічної кризи Україна щороку споживала до 75 млрд. кубометрів природного газу. При цьому власний видобуток у 2008 році склав менше 21 млрд. кубометрів (25%), решта — імпорт з Росії. Протягом двох десятиліть значна залежність України від імпорту енергоносіїв була однією з головних економічних проблем держави і одним з основних факторів, що визначають її політику. Разом з тим, вплив постачальників газу можна істотно зменшити протягом декількох років.

Безумовно, в Україні немає незліченних газових запасів, як у Західному Сибіру чи на Каспії. Багаті поклади вже вичерпані. Більшість відомих родовищ невеликі, газ залягає на значних глибинах — понад 5 км, а його розробка пов'язана з технічними труднощами. За обсягами видобутку газу Україна все ще не може вийти на показник 1991 року — 24,5 млрд. куб. м.

Між тим, за останнє десятиріччя щорічний приріст видобування становить не більше 1-1,5%, що є свідченням глибокої стагнації галузі та фактичного проїдання газових запасів, створених ще за часів Радянського Союзу.

Однак навіть за офіційними даними, балансові запаси газу в Україні все ще складають 1,4 трлн. куб. м. Ці об'єми здатні задовольнити потреби держави на 20 років. Прогнозні запаси — 5-7 трлн. кубометрів. За умови активного інвестування, Україні під силу за п'ять років підвищити щорічний видобуток на 30-50% до 27-30 млрд. куб. м на рік. Це означає, що частка імпорту газу знизиться з докризових 75% до 50% національного споживання.

За прогнозами Мінпаливенерго на 2007 рік, приріст видобутку на 30-50% протягом п'яти років вимагав щорічних капіталовкладень у розмірі 2 млрд. грн. або 400 млн. дол. Державна програма «Освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного і Азовського морів», розроблена ще в середині 1990 років, передбачала збільшення обсягу видобутку газу на шельфі до 6,2 млрд. куб. м на рік за сумарних капіталовкладень у розмірі 3 млрд. дол. за десять років.

Не викликає сумнівів, що автори цих напрацювань бачили як джерело капіталовкладень власні кошти державних видобувних підприємств.

Сьогодні 93% газу видобувають компанії «Укргазвидобування» — 14,8 млрд. куб. м, «Укрнафта» — 3,2 млрд. куб. м і «Чорноморнафтогаз» — 1,2 млрд. куб. м — дочірні структури «Нафтогазу України». Однак повний розгром газової галузі України в останні роки позбавив її внутрішніх фінансових джерел. Тим часом більшість приватних видобувних підприємств в останні роки стали вотчиною політиків, які розглядають газовий бізнес крізь призму миттєвого отримання прибутку.

Уряд у докризові часи розглядав газодобувну галузь лише як джерело наповнення бюджету і отримання політичних дивідендів за рахунок неринкового стримування цін на газ власного видобутку. В умовах кризи знайти кошти для інвестицій в енергетичну незалежність ще складніше.

Гроші на розвиток вітчизняного видобутку газу можуть надійти з двох джерел.

Перше — зниження податкового тиску на галузь. Сьогодні рентою за використання газоносних надр і збором на геологорозвідувальні роботи латаються бюджетні дірки, а на дослідження нових перспективних родовищ коштів не вистачає. Якщо ці податки залишити галузі, газовики отримають серйозну підмогу для пошуку нових запасів. Також необхідно передбачити податкові та митні пільги на ввезення в Україну передових технологій з видобутку енергоносіїв.

Друге джерело — залучення зарубіжних інвесторів за договорами про розподіл продукції. Таку схему використовують Лівія, ОАЕ, Єгипет, Туніс, Росія — країни, які за обсягами видобутку нафти та газу випереджають Україну в десятки разів. При цьому держава, виділяючи інвестору перспективні газоносні території, не тільки не зазнає фінансових ризиків, а й отримує прибуток, незалежно від результатів роботи зарубіжної компанії. А в разі початку видобутку енергоресурсів — залишає собі левову частку продукції.

Розгром західних інвесторів — фірми Vanco та менш іменитих CBM Oil та Usenko — відкинув Україну на кілька років назад у питанні залучення іноземних інвестицій у нафтогазовий сектор. Довіру міжнародних інвесторів доведеться повертати.

З урахуванням впровадження енергозберігаючих технологій і різкого падіння споживання газу після початку кризи, Україна може істотно зменшити залежність від імпорту. Якщо донедавна українські газовики забезпечували близько 25% внутрішнього ринку, то у 2015 році більше половини проданого в Україні блакитного палива реально видобуватиметься всередині країни. Додатковим стимулом для економіки стане вивільнення мільярдів доларів валюти, яка зараз як оплата за енергоресурс іде з держави. Промисловість отримає газ за конкурентною ціною, а дев'ять регіонів України — нові робочі місця.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике