Сто дворів, двісті людей... Село Талалаї Погребищенського району – глухий куточок, куди автобуси ходять лише двічі на тиждень. Зате тут тихо і так чисто, що білки після аварії на ЧАЕС своїм ходом перебрались сюди із радіаційно забруднених районів.
Білкам в Талалаях добре живеться, а от людям... Антоніна Матвійчук, або по-сільському тьотя Антося, після смерті сина залишилась зовсім одна. Люди помічали дивну поведінку жінки – вона не білила хату, не садила город, не сапала бур’янів, розмовляла сама з собою, сторонилась сусідів, віддаючи перевагу товариству котів і собак.
Але коли в глинобитних стінах її хатини з’явились діри більші за вікна, коли бабця, щоб зігрітись, почала спати на золі всередині печі, – народ забив тривогу. Завалиться хата, і кінець Антосі! Треба рятувати!
– Я їй пропонував три варіанти, – розповів нашому кореспонденту Володимир Мединський, сільський голова Талалаїв. – Перший – оформитись у Плисківський будинок-інтернат, другий – жити у комунальному приміщенні біля пошти в центрі села, третій – переселитись у приватну хату в Талалаях, яку господарі здають в оренду. Вона категорично відмовилась від пошти, а з Плискова, сказала, пішки повернеться в село. Зі скрипом погодилась переїхати у будиночок, який належить Людмилі Поліщук. Але за 2,5 роки довела його до плачевного стану!
Справді, теперішня хатинка тьоті Антосі ледве видніється через височенні зарості кропиви і реп’яхів. На обійсті все дихає запустінням. Подумалось: правду написали односельці у листі до редакції про нестерпні умови її існування. Стара людина, не може ладу навести... Але Антоніна Іванівна на 76-му році життя виглядала на диво бадьоро і охоче спілкувалась з нашим кореспондентом, розповівши, що за 2,5 роки заплатила господарям хати 900 грн., по 30 грн. за місяць. На її думку, це нормальна ціна за житло без світла (сільські електрики відрізали дроти ще до переїзду сюди старенької – авт.).
– Я не протестую, тут добре, – заявила Антоніна Іванівна. – Якби я здужала, то було б ще краще!
Спокійна бесіда перервалась, коли з’явились власники хати, Людмила і Микола Поліщуки. Ось де найшла коса на камінь! Та так, що іскри полетіли!
– Ледацюга ця Антося! – кричала Людмила Поліщук. – Наша хата стоїть немазана, вікна побиті, всюди бруд. Її собаки повиїдали курчат у сусідів, у дворі цілі кургани курячих кісток... Ми город виорали, картоплі їй дали посівної. І що? Жодного відерця не посадила! Серед білого дня лежить собі, книжки читає... Щотижня на базарі по дві торби затарює, ковбасу їсть, стегенця курячі. Себе доглядає, всю пенсію на їжу витрачає. А ми на олії сидимо, бо трьом дітям треба освіту дати, у люди вивести. Хай або платить нам по 60 грн. щомісяця, або виходить з хати!
Марія Онищук, голова ради ветеранів Талалаїв, намагалась захистити свою підопічну:
– Тьотя Антося живе, як хоче! – і цим все сказано. Якщо вона не бажає бур’янину вирвати чи кімнату побілити, це її справа...
Довго дискутували селяни... Пригадували інших земляків поважного віку – Сікалюк, Конарську, Гірчук, Заріцького, Панасюка, Хоменка, сім’ю Мусієнків... Нікого з них не обійшли хвороби, але вони трудяться, тримають городи, худобу, і в хатах у них гарно, як у віночку. А не так, як в тьоті Антосі... Разом з тим дорікали Людмилі Поліщук за те, що забрала відро і тросик з криниці, і тепер бабці доводиться болотом і снігом ходити далеко по воду. А Людмила відповідала, що відро вона може сама собі купити...
– Ми не кинемо Антоніну Матвійчук напризволяще, – підсумував голова Володимир Мединський. – Або вона складе письмову угоду з Поліщуками щодо оплати за хату і буде виплачувати гроші, або допоможемо їй переїхати у приміщення біля пошти, яке є власністю сільради і за яке їй нічого не треба буде платити.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"ТЬОТЯ АНТОСЯ ЖИВЕ, ЯК ХОЧЕ". "Хіба пенсіонер має вмерти на городі?" - запитує вона
"
Хай живе бабця! Як хоче! Я знаю її.