– стверджувала Ольга під стінами облдержадміністрації. «Краще б вона роботу шукала, а не доводила нещасну хвору матір до інфаркту», - повідомили нам сусіди за вказаною адресою.
Напевно, кожен, хто проїжджав на тому тижні під стінами облдержадміністрації, бачив жінку з трьома синами та плакати типу «Голодуємо, бо незаконно позбавляють житла!»
Редакція газети вирішила провести журналістське розслідування стосовно цієї «НП». Спочатку ми вислухали позицію голодуючої Ольги. Спілкувались безпосередньо на місці протесту. Ось що вона розповіла:
– Я вже третій день не їм, лише п’ю воду. Мої сини (12-ти, 14-ти, і 15-ти років – авт.) також відмовились від їжі, але на другий день їм стало зле, викликала «швидку» і лікарі заборонили дітям продовжувати голодування. Вимушено вдалась до таких крайніх заходів, бо родичі – мама і брат – незаконно виселяють нас з онкохворим чоловіком з квартири. Раніше ми жили у Луганську. Але три роки тому мама попросила нас переїхати до неї. Брат на той час сидів у в’язниці. Прийняли пропозицію, продали 2-кімнатну квартиру, сплатили їй дві тисячі доларів, регулярно оплачували за комунальні послуги. Все було добре, поки брат не вийшов на волю.
В домі почались сварки. От за допомогою мами він і вирішив викинути нас на вулицю через суд. Їм це вдалось, бо до мене пред’явили статтю «тимчасова мешканка». Вже приходив судовий виконавець і наказав негайно вимітатись. Ми тут не приписані. Коли мама приватизовувала квартиру, то нас не вписала, оформила папери лише на себе і брата. Зараз я вимагаю скасувати приватизацію, оскільки вона пройшла з грубим порушенням і провести нову. Є ще одна проблема - у чоловіка нема паспорта (його у 2000-му році забрали як старий зразок у Луганську, а новий досі не видали), лише довідка, що засвідчує особу. Зрозумійте, ми обоє безробітні, якщо ще й залишимось без даху над головою, то синів одразу заберуть в інтернат.
Коли ми завітали за вказаною адресою по вулиці 50-річчя Перемоги, будинок 9, то почули іншу точку зору. Усі сусіди стали на бік матері Ольги.
- Краще б вона на роботу влаштувалась, ніж сидіти цілими днями на сходах з брехливими плакатами, – обурювались люди. – Ніхто їх з того Луганська сюди не запрошував, самі приперлись. У будинку з ними не спілкуються,бо з усіма пересварились, маму ображають. З квартири і балкона свинарник зробили – весь непотріб збирають. Це вони незаконно намітили собі відхопити квартиру. Подавали на суд, щоб визнати Люду (так звати маму Ольги – авт.) недієздатною і запроторити у «дурку». Ми її 15 років знаємо – порядна і чемна жінка, нікого злим словом не образила. Нехай би дочка себе перевірила, бо хіба можна при здоровому глузді так з рідною матір’ю чинити?!
На зустріч вийшла і сама Людмила Григорівна. 69-річна бабуся ледь ходить, має на одному оці катаракту, іншим також майже не бачить.
- Вибачте, що не можу запросити вас до себе - там бардак, - зітхнула вона і запропонувала поговорити у дворі. – Ось тут я цілими днями і сиджу, бо в квартирі неможливо знаходитись через постійні образи з боку зятя.
Переконана, що це під його впливом моя Ольга такою стала. Раніше добра, слухняна дитина була, а як зв’язалась з ним, то наче підмінили. Найгірше вислуховувати неправду, яку розпускає по місту і пише у всі інстанції. Насправді у 2006-му році вона сама з чоловіком попросила, аби я дозволила їм деякий час пожити у мене, бо намірились продати свою квартиру в Луганську, щоб перебратись за кордон. І хоча стосунки з зятем у мене жахливі, але заради доньки і внуків я погодилась. Тоді вони і не претендували на приписку чи квадратні метри. Ніяких доларів не давали. Щоправда, спочатку платили за комунпослуги. До них я тримала студентів-квартирантів, бо пенсії на все не вистачало. До речі, з чоловіком Ольга у громадянському шлюбі, вони не розписані.
Тоді люди приватизовували квартири. Свою я отримувала колись з сином Олександром. Він справді перебував за гратами (там же колись побував і мій зять).
Коли сина звільнили і він повернувся додому, то розпочався жах. Щодня сварки і провокування. Спокою хочеться, а тут одні матюки і крики. А коли ми ще й дізнались, що донька подала на мене в суд, щоб той визнав недієздатною – терпіння закінчилось. Я ніколи на обліку у психлікарні не стояла. Ми вимушені були також подати позов, аби їх виселили з квартири. Повірте, мені дуже шкода внуків, але донька з чоловіком перейшли всі межі. Звичайно, закон був на моєму боці. Але Ольга знову звернулась до Феміди – на цей раз, щоб анулювати приватизацію.
Про сімейний конфлікт знає й дільничний міліціонер. Ось що він думає з цього приводу:
- Цю сім’ю ми дуже добре знаємо. Мало не щодня від них надходять скарги, яких назбиралась ціла купа, - розповідає Олег Сокольвак, дільничний з пункту міліції № 2, який обслуговує цю вулицю. – Неодноразово сусіди звертались, підтримуючи власницю житла і її сина. До останнього у нас жодних претензій, а от поведінка Володимира, зятя, далека від зразкової. Вже декілька разів чоловік у п’яному стані чинив злісну непокору міліції – від нецензурної лайки до нападів. Бувало, що навіть ображав честь і гідність судді. У квартирі справді безлад і нездорова атмосфера.
Хочеться вірити, що «Гордіїв вузол», врешті-решт, розрубає рішення Феміди. Справедливе! Єдині, кого найбільше шкода у цій історії – троє неповнолітніх дітей. Через необачність дорослих саме вони стали заручниками ситуації…
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"ГОЛОДУЮ З ДІТЬМИ, БО РОДИЧІ НЕЗАКОННО ВИСЕЛИЛИ МЕНЕ З КВАРТИРИ!"
"