Наближається осінньо-зимовий сезон, і Європа знову з тривогою поглядає у бік України та її газової труби. Про українські газові проблеми пишуть усі європейські ЗМІ. Але для українських читачів я хотів би проілюструвати основні принципи функціонування сучасних ринків газу в Європі і світі, а потім вже судити, що з Україною та її ринком не так.
Гляньмо на газовий ринок Німеччини, Голландії, Чехії чи Польщі. Ці країни теж належать до континентальної Європи, теж споживають паливо “Газпрому”, частково виконують транзитну функцію, але більшість поставленого газу споживають самі.
Газ, що імпортується з одного або кількох джерел, на внутрішньому ринку продають декілька конкуруючих компаній-трейдерів. При цьому одна з них може торгувати російським газом, інша - зрідженим газом, що поставляється через спеціальні морські термінали. Туди цей продукт надходить у будь-яких кількостях з норвезьких та британських родовищ або з Арабських Еміратів.
Цей ринок є доволі конкурентним, і пропозиція на ньому значно перевищує попит. Приміром, такі високорозвинені країни, як Японія або Гонконг, де проблем з газопостачанням промисловості і населення не існує взагалі, тим не менш, весь свій газ отримують у танкерах у зрідженому вигляді.
Але для нас важливо інше. Національні компанії-імпортери, що ведуть переговори з «Газпромом» про ціну на газ, який транспортується наземними трубами, завжди мають у руках аргумент про те, що вартість їх закупівель не може перевищувати ціни на скраплений газ, який доставляють морським шляхом.
Річна потреба України у блакитному паливі складає 70 млрд. куб. м газу, з них 22 млрд. куб. м споживає населення. Незважаючи на наявність проекту з будівництва терміналу на Чорному морі і заводу з переробки зрідженого газу в обсязі 13 млрд. куб. м, який готові були повністю профінансувати англійські, сірійські і турецькі інвестори, нинішній уряд наразі нічого не зробив для початку його запуску.
Але на цьому відмінності з Україною не закінчуються.
Як відомо, європейські ставки транзиту за поставку газу по газопроводах приблизно рівні і коливаються у діапазоні 3,5-4 дол. за тис. куб. м на 100 км шляху (в Україні цей показник становить 1,7 дол.). При цьому ставка транзиту ніде не прив’язана до вартості самого газу, оскільки різними сегментами займаються різні компанії, одна - оператор газотранспортної системи, інша - імпортер російського газу. Вони мають різні баланси та інтереси, і їм неможливо запропонувати робити взаємні поступки.
Під час укладання останньої газової угоди з Росією українському уряду довелося піти на поступки щодо ціни транзиту. До того ж, він ще й зобов’язався не підвищувати ставку протягом наступних п’яти років, незважаючи на ринкову кон’юнктуру. Росіяни легко домоглися такої диспропорції, бо державний монополіст «Нафтогаз України» одночасно є і імпортером російського газу, і оператором транзиту.
Нарешті, останньою ключовою відмінністю європейської ліберальної моделі сучасного газового ринку від регульованої української є ціна.
Сподіваюся, в Україні громадськість і політики інформовані про те, що ваш уряд минулого року уклав контракт про купівлю в Росії газу за найбільш невигідною ціною на європейському континенті.
Я не хотів би давати надто різкі оцінки, але якби такий контракт підписав прем’єр-міністр Великобританії, вся преса Об’єднаного Королівства звинуватила б його у корупції.
Україна у 2009 році зобов’язана купити за новим контрактом з «Газпромом» 40 млрд. куб. м газу лише для власних потреб. На це при середньорічній ціні у 280-300 дол. знадобиться 12 млрд. доларів.
Практика збору платежів у першому півріччі показала, що газ на внутрішньому ринку України продається за цінами, значно нижчими від тих, за якими ви купуєте його у Росії. Зокрема, населення платить за тарифами, що в перерахунку складають 63 (!) дол. за тис. куб. м. Трохи менший розрив у цінах для теплових електростанцій і комунальних підприємств, але він є. Єдиний клас споживачів, яким газ продають за рентабельною ціною - промислові підприємства, але там існує проблема своєчасності платежів.
У підсумку, як свідчить звіт «Нафтогазу», у першому півріччі, купуючи газ дорого у Росії і продаючи значно дешевше всередині країни, ця компанія заробила 2,8 млрд. балансового збитку. На щастя, ця сума була покрита авансовими платежами Росії за транзит газу у 2009-2010 роках. Але коли ваш уряд зажадав від Москви покрити дефіцит червневих платежів ще однією авансовою платою уже за транзит 2011 року, «Газпром» відповів відмовою. Він побоявся далі кредитувати потенційного банкрута, чий балансовий збиток за такої політики лише у цьому році має перевищити 5 млрд. дол.!
Очевидне розуміння цього факту і викликає сьогодні зростаюче занепокоєння Європейського Союзу щодо поставок газу взимку і, можливо, не до кінця зрозумілу вам відмову Єврокомісії кредитувати існуючу модель газових поставок в Україну. Звичайно ж, інтереси безперебійного постачання Євросоюзу нам ближчі, ніж оплата газу населенням України. Однак з огляду на те, що обидві ці проблеми залежать від підвищення ставки транзиту газу через вашу країну, ми повинні вирішити їх разом. Інакше внутрішня газова драма, яка розгортається сьогодні на наших очах всередині України, взимку неминуче торкнеться і нас.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
УКРАЇНА ЯК ПАРАДОКС НА ГАЗОВІЙ КАРТІ ЄВРОПИ
"