24 серпня виповнюється 5 років з дня загибелі українського екіпажу лайнера ТУ-154, який прямував за маршрутом Москва-Сочі і зазнав авіакатастрофи внаслідок теракту.
У той день, 24 серпня 2004 року, одна за другою сталося дві авіатрагедії. З інтервалом в одну хвилину в небі над Тульською областю вибухнув пасажирський літак ТУ-134, який прямував за маршрутом Москва - Волгоград, та над Ростовською областю, за 25 км від кордону з Україною, лайнер ТУ-154, за маршрутом Москва — Сочі. Обидва лайнери відправились із московського аеропорту «Домодєдово» з різницею у 40 хвилин.
На борту літака були командир повітряного судна, льотчик першого класу Михайло Гур'єв з Волині; другий пілот, льотчик другого класу Юрій Андрущенко з Донецька; штурман, спеціаліст першого класу
Степан Король з Вінниччини (м. Погребище) і бортінженер Андрій Єрмолаєв з Прибалтики (м. Рига).
Степан Король нещодавно повернувся із Дюссельдорфа і повинен був їхати на відпочинок із родиною. У той день він просто погодився замінити свого колегу, який захворів. І, налітавши 105 годин (при санітарній нормі 70), вирушив в останній свій політ...
Степан виріс у багатодітній сім'ї. «Завжди був веселим, товариським, заповзятим. Допомагав мені по господарству, — розповідає мати Ганна Антипівна, – любив спорт і наполегливо навчався. Прикладом для наслідування для нього був мій брат Степан Саранюк — заслужений штурман колишнього СРСР, нині полковник авіації у відставці, який тепер проживає у Москві. Тривалий час брат був за штурвалом пасажирського лайнера ІЛ-86 та перевозив по 360 пасажирів! Мій син гордився дядьком. Ще з дитячих років його вабив безмежний небесний простір».
Відразу після школи Степан вступає до Московського топографічного технікуму, який закінчує з відзнакою. Ставши штурманом літака аерофотозйомки, подався на північний острів Діксон. Він був вражений красою Заполяр'я і навіть створив документальний відеофільм «Арктика», копію якого зберігає його син Богдан. «Цього року онук закінчив гімназію у Клімовську. До речі, там викладає дружина покійного сина», — зазначає Ганна Король.
Потім Степан перекваліфікувався в Норильську на вертолітника, на МІ-8 пропрацював 11 років. Перевозив обладнання для льодоколів, продукти харчування, обслуговував численні зарубіжні наукові експедиції. Неодноразово бував на Північному полюсі. Добре вивчив Таймир, Нову Землю та інші куточки безмежної Півночі.
«Одного разу довелося приземлитися на крижині серед океану, куди впав гелікоптер з експедицією, – згадує брат загиблого Олексій. – Тоді їм у досить складних погодних умовах вдалося визначити місце падіння і врятувати людей. За цей подвиг усіх членів екіпажу нагородили урядовими відзнаками. А вдячні швейцарці під час полярної експедиції подарували рятувальникам іменні золоті годинники.
Через 11 років Степан з родиною вирішив повернутися на Україну. Закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації, але чомусь у Борисполі для такого фахівця роботи не знайшлося! Від свого дядька Степана Антиповича дізнався, що у «Внуково» набирають загін штурманів на ТУ-154. І його взяли, щоправда, довелося ще півроку перекваліфіковуватися.
Згодом запросили до авіакомпанії «Сибір», теж штурманом на ТУ-154. За два роки налітав 8228 годин, тобто більше 340 діб. Досить часто потрапляв у скрутні ситуації: аварію в заполярній Дудинці, вимушену посадку в Нижнєвартовську (було повідомлення, що на борту вибухівка), надзвичайно складну посадку з двома непрацюючими двигунами за межами зльотно-посадкової смуги в Краснодарі, коли лише висока майстерність екіпажу врятувала пасажирам життя.
Героїчним також був останній політ. «Аварійна ситуація на борту літака сталася несподівано, – коментує експерт з авіаційної безпеки Віктор Тімошкін. – Екіпаж – професіонали. Вони визначили місце розгерметизації літака і намагалися виправити ситуацію. Це було над Ростовом-на-Дону. Льотчики зуміли відвести подалі від міста розірваний навпіл літак, який стрімко падав додолу, як поранений птах, долаючи останню відстань висотою 11 тис. метрів. У екіпажу було всього десять хвилин, щоб відійти у вічність».
У місті Погребище Вінницької області ім'ям Степана Короля названа вулиця, де проживав відважний штурман, а біля його рідної школи встановили пам'ятний знак. Погребищани гордяться мужністю свого земляка і вшановують його пам'ять.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
ФАТАЛЬНИЙ ПОЛІТ ШТУРМАНА З ПОГРЕБИЩА. 5-ій річниці з дня загибелі українського екіпажу ТУ-154 присвячується
"