Вже понад місяць живуть у тривозі рідні, близькі та друзі відомого вінницького вченого Анатолія Новікова.
Чекають із хвилюванням звісток: чи не зателефонує, чи не дасть про себе знати батько, товариш, колега. Але з кінця червня про Анатолія Олександровича немає жодних новин. Приїхавши у Бурятію на науковий семінар, 73-річний викладач Вінницького національного технічного університету зник...
Таємниче зникнення
Як пишуть російські ЗМІ, до Бурятії Анатолій Олександрович Новіков приїхав 22 червня цього року на III Міжнародний Крейнделевський семінар «Плазменна емісіонна електроніка». Семінар проходив з 23 по 30 червня на базі відпочинку «Енхалук». Професор, доктор технічних наук, поїхав за свій рахунок, не оформивши відрядження, бо запрошення не мав. Їхав він із Вінниці у чудовому настрої, обіцяв привезти рідним та друзям сувеніри з Бурятії...
– Новіков не надав свою доповідь, тому у переліку учасників його не було. Але оргкомітет вирішив включити його у число гостей семінару, – повідомив голова оргкомітету Олександр Семенов. За його словами, вже на вокзалі, лише вийшовши з вагону, Новіков виглядав стомленим, неадекватно реагував на оточуючих.
– Ми припустили, що на вченого негативно вплинула зміна клімату та часових поясів. До того ж, у 73 роки їхати п’ять діб у плацкартному вагоні поїзда в таку спеку дуже важко, часто і молодий організм не витримує, – каже Олександр Семенов.
Але далі ніщо не віщувало лихого. Організатор семінару – Бурятський науковий центр – розмістив професора у готелі «Бурятія» в Улан-Уде. Наступного дня делегати виїхали до турбази «Енхалук», після приїзду усіх розмістили у літніх будиночках серед лісу на березі Байкалу. Анатолій Новіков заселився разом з Віталієм Астреліним – представником Інституту ядерної фізики ім. Будкера (м. Новосибірськ) та Олександром Мамаєвим з Інституту елетрофізики (м. Єкатеринбург). З невідомих причин пан Анатолій пішов з кемпінгу і на базу відпочику вже не повернувся.
– Востаннє Новікова бачили у селі Енхалук на центральній вулиці. Далі він пішов вулицею до лісу, і відтоді більше його ніхто не бачив, – розповів Сергій Бєлих, старший оперуповноважений карного розшуку у Кабанському районі.
Спершу зниклого науковця шукали працівники МНС, бійці Байкальського пошуково-рятувального загону, а також співробітники водної міліції. Сім діб тривали пошуки, які, на жаль, не принесли позитивного результату.
– У пошуках Новікова згодом задіяли спеціально навчених собак, але і вони не знайшли слідів зниклого, – констатував у російських ЗМІ Михайло Захаров, старший оперуповноважений управління карного розшуку МВС у Республіці Бурятія.
Знайомі та колеги професора дивуються, що він міг зникнути у тайзі. Адже вінницький професор ще з молодих років захоплювався туризмом та обходив чи не весь Радянський Союз, в тому числі, і сибірську тайгу. Чи міг зникнути науковець, який на власному досвіді знав правила поводження і виживання у дикій природі?
– Я знав Анатолія Олександровича, хоча останнім часом дуже рідко бачив. Протягом 60-80-х років він був активним членом нашого клубу «Меркурій», вправним туристом. Чудово грав на гітарі, полюбляв бардівські пісні. Колись ми чи не увесь Радянський Союз обійшли пішки – Карпати і Кавказ, Cибір також, – зазначив Володимир Бондарчук, президент Вінницького туристично-спортивного союзу. – Чому так сталось – хто знає... У досвідченого туриста шанси вижити і загинути, залишившись напризволяще у дикій природі, складають 90% життя і 10 – смерті, а у недосвідченого – навпаки. Тому мені важко щось сказати.
У 1991 році Анатолій Новіков вже їздив до Бурятії. Він брав участь у першому загальносоюзному семінарі з плазменної електроніки. До речі, у той самий час, коли зник Анатолій Новіков, у Бурятії зник також чеський турист. Його теж не знайшли. У російських ЗМІ пишуть, що мешканці Бурятії, спілкуючись на форумах, пов’язують ці два випадки зникнення закордонних гостей у тайзі з ведмедями.
«Анатолій Новиков дійсно був фанатом своєї справи»
– З Анатолієм Олександровичем ми працювали разом з 1968 року, тільки-но він по закінченні аспірантури Київського «політеху» прийшов працювати до нас. Він закінчив Томський політехнічний інститут за спеціальністю «Електроприлади», а потім захистив кандидатську дисертацію по електрогарматах. Відкрили кафедру електроніки, я був завідувачем кафедри.
Анатолій Олександрович був веселим, товариським, комунікабельним, дуже порядним і чесним. Виховав двох дітей – доньку Тетяну і сина Григорія. Анатолій Новиков дійсно був фанатом своєї справи, дуже захоплювався наукою і науковими відкриттями, дуже часто їздив на семінари, конференції, писав багато монографій. Видав останніми роками три чи чотири книги з улюбленої теми. Він відомий вчений як в Україні, так і на теренах СНД, автор понад 170 наукових робіт. Анатолій Олександрович захоплювався також кульовою блискавкою, написав про це явище декілька вельми цікавих праць, навіть хотів відтворити її у лабораторних умовах. Кульова блискавка – це, якщо так можна сказати, його перше хобі.
Про твердий, вольовий характер науковця свідчить і той факт, що Анатолій Олександрович у 60 років успішно захистив у Харкові докторську дисертацію, хоча міг це зробити і на 20 років раніше, – з сумом згадує про колегу багаторічний завідувач кафедрою електроніки, товариш з Вінницького національного технічного університету Володимир Осадчук. – До речі, відомий вчений Юлій Крейндель, ім’ям якого названий захід, був його вчителем і науковим керівником, вони разом навчались у Томську і співпрацювали. Ми досі зникнення обговорюємо, не можемо повірити, що з Анатолієм Олександровичем щось сталось.
– Володимире Степановичу, а чи не помічали ви чогось дивного за своїм колегою у Вінниці напередодні зникнення?
– Абсолютно нічого дивного та незрозумілого. Анатолій Олександрович звично і спокійно, без-будь яких проблем, цікаво і захоплено проводив лекції, семінари і заняття. Незважаючи на доволі похилий вік, він був молодим душею, здоровим та тверезо мислив. Дуже любив ліс і природу, брав участь у туристичних походах. У ліс ходив у будь-яку погоду і пору року, ночував у польових умовах. Часто нас до лісу витягував. Ліс – його друге хобі, він знав його як свої п’ять пальців. Тому не міг заблукати, зникнути безслідно. А що вирішив звести рахунки з життям – не може бути. Це була людина, повна оптимізму. Що із ним насправді у тайзі сталось – один Бог знає, у нас немає ніяких версій події. Сподіваємось усі, що він живий і неушкоджений і незабаром повернеться до нас...
Тягар невідомості
Донька професора Тетяна Анатоліївна сама їздила до Бурятії, намагалась знайти бодай якісь сліди перебування батька, однак ніякої нової інформації, крім тієї, що вже мала, не знайшла. Підключала місцеву пресу, опитувала людей, зверталась до вінницьких і російських правоохоронців. У Росії Анатолія Новікова оголосили у розшук, проте поки що безрезультатно...
Рідні, знайомі і друзі вченого впевнені у щасливому кінці, однак час спливає, а про Анатолія Олександровича і досі нічого невідомо. Страшний тягар невідомості завис над людьми...
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
У СИБІРСЬКІЙ ТАЙЗІ ЗНИК ВИКЛАДАЧ ВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ АНАТОЛІЙ НОВІКОВ. Донька Тетяна особисто виїздила в Улан-Уде на пошуки, але безрезультатно
"