Фактично кожен штаб користується “чорною” соціологією

Що ближче до виборів, то більший попит на соціологічні дослідження. Вважають, що простенькі схемки з рейтингами гіпнотично діють на електорат, убиваючи йо­му в мізки значення того чи іншого кандидата в цифровому вимірі та всеукраїн­ських масштабах.
Саме за допомогою соціології Леонід Кучма вдруге став главою держави. І за допомогою тієї самої науки цей подвиг так прагнуть повторити його наступники. Звісно, йдеться не про об’єктивне дос­лідження, яке відображає реальність, а про так звану “чорну” соціологію, яка фор­мує цю реальність. Наскільки поширена замовна соціологія? Чи не переоцінюють її ефектив­ність? Як вона працює і скіль­ки коштує? Відповіді на ці й інші запитання – у розмові з фахівцем із соціології, народним депутатом України Андрієм Парубієм.
– Наскільки активно використовуватимуть під час цієї президентської кампанії замовну соціологію?
– Замовну соціологію використовували в усі часи, й нинішня виборча кампанія, думаю, не буде винятком. Нещодавно Дмитро Табачник із гордістю визнав, що під час президентських виборів, коли переміг Леонід Кучма, він уперше застосував “чорну” соціологію і вихвалявся її підсумками. Але, на мою дум­ку, як людини, яка науково цікавилася соціологією (я закінчив аспірантуру з питань політології і соціології), це один із найнеприємніших моментів “чорної” пропаганди й агітації. Адже він водночас є найдешевшим і найефективнішим.
Достатньо розмістити в газеті невеличку схему, не витрачаючи кошти на значні площі рекламного матеріалу, й подати в ній інші цифри. Читаючи пресу, людина швидше зупинить погляд на схемі, де вказано рейтингові відсотки, ніж на розлогих рекламних матеріалах тієї чи іншої політичної сили. Тому замовна соціологія може безпосередньо й активно впливати на думку людей і, відповідно, на їхній вибір.
– Чи є вплив соціології настільки значним? Адже існує думка, що соціологічні дані замовляють не для електорату, а для спонсорів…
– Соціологія є надзвичайно ефективною. До прикладу, один із найпопулярніших методів, який, власне, використовував пан Табачник для Л. Кучми: екс-президент суттєво програвав, але соціологічну інформацію подавали так, що вона свідчила про швидку динаміку підвищення його рейтингу. Такий метод дає людям упевненість, що цей кандидат зможе перемогти. Це особливо важливо під час останнього вибору. Адже електорат часто може не голосувати за певного кан­дидата чи політичну партію, якщо вважає їх “непрохідними”. Відомо, що більшість виборців визначається в останні дні кампа­нії – кожен боїться втратити свій голос і вибирає серед реальних претендентів. І якщо через чорну соціологію вдається про­демонс­трувати, що певний кандидат є “прохідним”, то це збіль­шує вплив на тих людей, які вагаються.
– Як відбувається замовлення соціології? Можете розповіс­ти про цей механізм?
– Механізмів є два. Перший – найпримітивніший. Тоді соціологічні дослідження взагалі не проводять, а просто подають схему під вигаданою назвою вигаданої соціологічної служби або, можливо, навіть зареєстрованої. Адже кожен може сказати, що в межах певної похибки ми отримали такі-от дані. Практично неможливо перевірити, чи проводили польові роботи, чи була правильна вибірка. Адже, щоб здійс­нити правильне соціологіч­не опитування, необхідно знати суспільний зріз і пропорційно до нього вибирати категорії людей. Окрім того, вкрай важливо вибрати не лише професійну пропорцію, а й вікову, статеву, регіональну. Саме вибірка є ключовим моментом у проведенні соцдослідження. Вона забезпечує чіткий результат. Різні соціологічні служби мають різні методики безпосередньо пошуку респондента, тобто того, хто відповідає на запитання. Зрозуміло, що це дуже складно. Найпростіше взагалі нічого не робити, а просто подати так званий “результат”.
Витонченіша схема – це коли соціологічне дослідження проводять, коли реально здійснюють вибірку, однак подають запитання, які передбачають певну від­повідь. Це тонша методика, її використовують ті структури, які реально здійснюють опитування, але під замовлення можуть надавати такі послуги. Така метода є, так би мовити, середнім варіантом між об’єктивною і “чорною” соціологією.
– Чи є політичні сили, які особливо захоплюються “чорною” соціологією?
– Найбільше нею захоплюються політичні сили й кандидати в президенти, в яких мало шансів на перемогу. Тому що для них одним із найважливіших завдань є підтвердження своєї спроможності – вони мають довести електорату, що здатні перетнути виборчу межу. Водночас є інша методика – довести, що певний кандидат є “непрохід­ний”. В останні півроку, переконаний, багато замовних структур працюють над тим, щоб показати, що Віктор Ющенко не має шансів на успіх. Це роблять, щоб люди, які могли б за нього проголосувати, віддали голос реальнішому претендентові. Це зворотній бік тієї самої методики, й використовують її видатні кандидати. От, наприклад, остання со­ціологія “ФОМ-Украина” Ґлєба Павловского щодо політичних партій. У переліку розташовуються: БЮТ, Партія регіонів інші політсили й далі – задумайтеся – у різних місцях є Блок Віктора Ющенка, Блок “Наша Україна” і Блок В’ячеслава Кириленка. Це звичайне розпорошення голосів, унаслідок якого Блок “Наша Україна”, природно, має два-три відсотки голосів. Оце методика в дії. І нічого тут не скажеш – їхнє право поцікавитися рейтингами, якби Блок В. Ющенка й “Наша Україна” подали свої кандидатури окремо.
– Як можна боротися з цим явищем?
– На мою думку, існує єдиний спосіб уникнути цього – викорис­товувати дані лише тих кількох соціологічних служб в Україні, які викликають довіру. Коли мене запитують про правильність чи неправильність соціології, рекомендую зважати не на цифри, а на виконавця. Бо напередодні виборів реєструють формальні соціологічні структури й від їх імені друкують різні соціологічні дані. Що ближче до виборів, то більше така інформація вводить людей в оману, бо фактично кожен штаб користується “чорною” соціологією. Якби розповісти населенню, які дослідницькі центри не послуговуються замовними матеріалами, це була б найефективніша протидія такій пропаганді.
– Назвіть служби, яким можна довіряти.
– Не хотів би рекламувати багатьох, але серед тих, що викликають довіру, можна назвати Центр Разумкова, КМІС (Київ­ський міжнародний інститут со­ціології) і Фонд “Демократичні ініціативи”. Також до авторитетних фірм належить “Соціс”, однак, на жаль, останнім часом є кілька “соцісів” і це, знову ж таки, вводить людей у певне сум’яття. Ці служби назвав би найперше, не вдаючись у подробиці й не називаючи менших організацій, які часто подають правдиву інформацію. Суть у тому, що ті фірми, які мають ім’я, ніколи не підуть на “чорну” соціологію, бо розуміють, що їх авторитет одразу впаде й замовник, відповідно, не платитиме їм значних коштів за правдиву соціологію.
– Скільки коштує замовна соціологія?
– Тут, знову ж таки, є дві методики. Одна – політична, інша – комерційна. Політична методика – це коли певна установа проводить кампанію. До прикладу, зазначений “ФОМ-Украина” Ґлєба Павловского є фактично проросійською установою, яка працює не за гроші, а виконує зовнішні замовлення. Це фактично державна політика сусідньої держави. Що стосується вітчизняних установ, то це, знову ж таки, залежить від ситуації. Коли йдеться про об’єктивне дос­лідження, то загальноукра­їн­­ське опитування 1200-2000 респондентів (це дуже мала вибірка з дуже великою похибкою) може коштувати від 20 тисяч доларів. Однак той, хто замовляє соціологію, хоче знати розклад і за регіонами, а цього 2000 респондентів забезпечити не можуть, ця вибірка гарантує тільки загальноукраїнську тенденцію. Коли мовиться про дослідження, яке могло б подати більш-менш точний результат щодо кожної області, то на середню область треба опитати приблизно 1200 респондентів. Це може бути 800 осіб на Чернівецьку, 2000 – на Донецьку тощо. За­галом треба опитати близько 30 тисяч респондентів. Такі до­слідження можуть коштувати до 100 тис. дол. США. Це якщо йдеться про серйозну фірму й об’єктивний підсумок. Бо штаби, знову ж таки, не всі дані, які отримують під час со­ціо­ло­гіч­ного дослідження, подають у пресу. Є закриті запитання, якими користуються замовники, які їм потрібні для аналізу ситуації, а є запитання біль­ш пропагандистського характеру, які й “випускають” назовні. Але це коли є замовник. Бо є деякі центри, зокрема Разумкова, які проводять низку досліджень без замовника – суто для наукового аналізу.
– Це щодо об’єктивних досліджень. А скільки коштує “чорна” соціологія?
– Це залежить від певних чинників. Можемо сказати, що є фірми вищої ліги, середньої (тобто ті, які існують і подавали якісь результати) та просто неіснуючі. Коли йдеться про неіснуючу компанію, то для штабу це коштує дуже мало. Вони просто реєструють фір­моч­ку й від її імені дають підсумок. У такому разі платять лише людині, яка трошки розуміється на со­ціології, перегляне всі дані, зможе їх підсумувати, “підтягнути” свого кандидата, трошки “опустити” інших, намалює схемку й видасть її. Це нічого не коштує і, на жаль, цим часто користуються. Інша річ, коли доводиться працювати з фірмою, яка вже є на ринку. Якщо пригадуєте, два роки тому з однією з організацій був скандал, коли журналісти просто записали розмову з представником, в якій вони торгувалися, скільки коштуватиме те, щоб під час прес-конференції виголосили дані, вигідні певному кандидатові. Тоді назвали суму в 5 тисяч американських доларів. Приблизно стільки воно й коштує – п’ять-десять тисяч доларів США. Це значно дешевше, ніж об’єктивні дослідження, оскільки жодних замовних опитувань не проводять, їх просто оголошують. Тут важливо лише одне – чи оголосить їх фірма, яка нікому не відома, чи організація з іменем. Уточню, що зараз називаю ціни минулих виборів. Щоправда, враховуючи кризу, думаю, вони не надто змінилися. Щодо фірм вищої ліги, то хочеться вірити: вони засадничо не йдуть на такі речі, бо одна така прес-конференція – і фактично більше ніхто із замовників не дасть їм коштів за об’єктивне дослідження. Вони розуміють, що одноразовий заробіток може знищити їм довготривалу перспективу й діяльність як таку.
Розмовляла Ірина Гамрищак

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике