Добрі відомості діяльності соціальної мережі «Жди меня» розлетілись вже по всьому світі.
Наша газета як офіційний представник телепрограми у Вінницькій області також підтримує зв’язок з міжнародною мережею. Через вінницького ветерана міліції Андрія Поповича до нас звернувся громадянин США Михайло Коган, який шукає своїх родичів-євреїв на Вінниччині. Подаємо лист Андрія Поповича зі скороченням.
«По обличчю та голосу чоловіка, який підійшов до мене, я зрозумів, що то був єврей Михайло Коган, який проживав колись у місті Бершаді. Коган розповів, що неодноразово бував у Хмільнику, бо там народився. Там жив також інший родич – Янкель Островський. Він і розповідав колись ще малому Когану, як родина Янкеля в 1942-1943 роках переховувалася від німецьких окупантів у домі моєї родини в селі Олександрівка Літинського району, – пише Андрій Попович. — Більшість часу багатодітна їхня сім’я знаходилась у нашій бідненькій хатині край села, біля заболоченого озера.
Коган сказав, що вже тридцять років є громадянином США і постійно там проживає. На схилі літ жага відвідати Україну змусила його приїхати сюди, щоб вклонитись праху предків. Побував у Києві, Бершаді, Бердичеві і Хмільнику. Але ні адресне бюро, ні чиновники, ні міжнародні організації Червоного Хреста нічим не порадували. На жаль, нікого із дорогих серцю людей він не знайшов.
Почуте колись від Янкеля Островського Коган майже дослівно переповідає. Родич Михайла Крейган Лібер зі своєю дружиною Сарою та дітьми приїхали в моє рідне село Олександрівку на початку 1942 року. З ними був Янкель Островський, сім’ю якого фізично знищили фашисти восени 1941 року. Він уберігся, бо не був удома.
В кінці травня 1942 року до нас додому прийшло два чоловіки і попросили дозволу жити як біженці. Один з них назвався Яновом Островським. Заробляв на життя пошиттям взуття. Мама погодилась прийняти Янова, щоб хоч трохи допомагав сім’ї заробленими харчами і взуттям.
Другий чоловік назвався Лібером Крейгманом, кравцем. Він сказав, що його дружина Сара з трьома неповнолітніми дітьми ще з початку 1942 року переховуються від фашистів у селі. Він, так як і вона, вдень за поріг не виходить.
Моя мама знала жахливі чутки, що тих, хто переховує біженців, фашисти розстрілюють, а їхні домівки спалюють. Вже двічі були такі облави в селі. Ходили дворами та забирали всю живність та теплий одяг. Але все ж прийняла біженців у своєму сараї.
У кінці липня 1942 року моя мама прийшла додому з роботи і вже готувалась до сну. З маленькою донею Марусею вона вийшла надвір. У вечірній тиші почула торохтіння возів і незрозумілий галас. Матір відправила дочку Ксеню до Лібера та Янкеля, аби повідомити їм, що в селі облава. Біля нашої домівки зупинилась підвода і ринули у двір німці з поліцаями. Враз бабахнули два постріли вслід Ксені. Якийсь поліцай грубо вилаявся, сказав, що то побіг собака. Обійшли з ліхтарями навкруг хати і всередині все переглянули. Але, окрім голих стін, нічого не побачили і попрямували до своєї підводи.
Біля хати Лібера Ксеня крикнула одне слово: «Облава!» — і залягла в картоплинні. Лібер наказав дружині Сарі та дітям тікати. Та щойно жінка вибігла — назустріч їхала підвода з поліцаями. Втікачів схопили та почали жорстоко бити. Жахливі крики бранців і брутальна лайка поліцаїв ще довго розривали нічну тишу. Мама колихала на руках Марусю і, здригаючись всім тілом, теж кричала.
Через три доби ввечері в нашу домівку повернулись змучені спрагою і горем Лібер з Янкелем. Не кажучи ні слова, вони жадібно припали до відра з водою. Напившись, Лібер впав на підлогу і заридав. Він втратив і Сару, і трьох дітей.
Через тиждень Янкель забрав свої речі і зник із села. Лібер продовжував жити у нас і працювати до початку 1944 року. А на початку різдвяних свят 1944 року Лібер забрав речі й пішов від нас. Ніхто не насмілився запитати, чого і куди він йде. Лише в квітні 1947 року він з’явився в нашому селі знову і завітав до нас. Розповів, що Янкель Островський одружився з козачкою з Кубані і має аж трьох дівчаток. Живе він поки що в Хмільнику, але збирається виїжджати на Кубань та працювати там на взуттєвій фабриці. Лібер теж одружився і має двох близнят-дівчаток. Єврейська громада міста Хмільник обрала його своїм духовним наставником. Адресу Лібера Крейгмана я запам’ятав і двічі побував у нього дома.
Під час нашої розмови я зізнався Михайлу Когану, що познайомився з ним ще в березні голодного 1947 року. Але він мене, хлопчика, напевно, не пам’ятає. Тоді я прийшов до Лібера за одягом, який він нам пошив. Той відрекомендував мене Михайлу як сина тієї сільської жінки, котра прихистила його з сім’єю і Янкеля в часи фашистського лихоліття. Я пообіцяв Михайлу Когану дізнатися адреси сімей Лібера Крейгмана та Янова Островського. Коган сказав, що він ще трохи побуде в Україні й поїде додому в Америку.
Після тієї зустрічі Коган мені зателефонував. Я розповів йому, що дружина Лібера Крейгмана Ріва жива і після смерті чоловіка виїхала з донькою Фаїною в Ізраїль. Друга донька виїхала в Прибалтику, там вийшла заміж і з сім’єю також виїхала в Ізраїль. Островський Янкель з дружиною-козачкою виїхав на Кубань, а згодом переїхав в Одесу з дружиною та двома доньками. Але дані ці неперевірені.
Тепер я звертаюсь до місцевої преси. Дуже вас прошу, шановні читачі газети «33-й канал», якщо у когось будуть якісь відомості про рідню Островських (Мучника) Янова (Янкеля) або Крейгманів, прошу повідомити в редакцію. Там є моя адреса.
З повагою, ветеран міліції Андрій Володимирович Попович»
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
ГРОМАДЯНИН США МИХАЙЛО КОГАН РОЗШУКУЄ РОДИЧІВ НА ВІННИЧЧИНІ. Островські (Мучники) або Крейгмани та ті, хто знав про них, - відгукніться
"