...Ми тоді саме шпалери у друга в «общазі» клеїли. Весь день голодні як собаки. Друг п’ять вареників приніс, я дві сардельки – ото весь наш харч був на цілий день.
А тут, вже увечері, йому дзвіночок на мобільний – на дегустацію відомої горілки запрошують. Ну, друг відморозився і на мене стрілки перевів, мовляв, за мене товариш приїде. А далі каже мені: «Хочеш бутербродів поїсти під хорошу горілочку?» Ну, хто тут відмовиться. «Давай адресу - кажу - поїду». В ресторані, де та дегустація мала бути, чекав хвилин сорок. Нарешті прийшли представники горілчаної компанії – двоє молодиків з рюкзаками за плечима і з ними чоловік років 45. “Почекайте, — кажуть, — зараз дегустацію почнемо”. Приносять через хвилин 10 два графинчики горілки без написів і мисочку тонко нарізаного твердого сиру.
- Дегустуйте, — кажуть, — і скажіть, яка вам більше сподобалась.
Випили. Той чоловік мовчить. А я візьми і чесно скажи: «Оця, з лівого графинчика, мені смачніша». Бачу, хлопці засмутились трохи.
- Це горілка нашого головного конкурента, — кажуть, — та, що вам сподобалась… Ану давайте ще раз іншої спробуйте.
- Добре, — кажу, а сам жадібно на мисочку з сиром поглядаю і вже не можу дочекатись тих бутербродів. Хлопці знову наливають. Випиваю. На цей раз вгадую, де їхня горілка, розхвалюю, думаю, може, роздобрю, то швидше закуску принесуть. Але вони чомусь не поспішають. Навпаки – підігріті моїми лестощами, починають про всі нові сорти розповідати і пропонують негайно їх спробувати. Я, шокований, тактовно віднікуюсь. Але це не діє.
Хлопці встають, щоб іти за новими графинчиками, а другий дегустант, про якого вони вже забули, тим часом починає нишком сир їсти. Бачу, так приклався, що скоро тарілочка стане порожньою. Швиденько починаю їсти і собі. Побачивши це, молодики роблять великі очі, мовляв, ви що, не з’їдайте весь сир, це ж вам не закуска, це для перебивки смаку…
- Що???!!! Яка перебивка???!!! — ледь вимовляю заціпенілим від почутого язиком. — А де ж бутерброди???
Хлопці здивовано дивляться на мене, наче на викопаного мамонта і так собі холодно відповідають: «А у нас закуска на дегустації не передбачена, у нас лише п’ють і от сир жують, аби смак від смаку відрізнявся…» У мене аж мову відняло.
А тим часом у голові вже так весело стало, і співати хочеться про зайців, які трин-траву косять... Раптом бачу – дівчата за сусіднім столиком мені махають, запрошують до них підійти. Підсідаю до дівчат. Вони із співчуттям кажуть: «Що це ці хлопці над вами знущаються? Бачимо, наливають, пити змушують, а їсти не дають. Думали, експеримент якийсь, але вам вже зовсім те все не подобається і ви он скоро під столиком опинитесь… Мабуть, голодні, не їли нічого — пригощайтесь».
І підсовують мені картопельку смажену, курку, рибку, ковбаску, хліб свіженький. Мене аж у піт кинуло — ледь стримався, щоб все те одразу не ковтнути. Але сором’язливість перемогла голод – взявши шматочок хліба з ковбаскою, розповів їм, як друг Мишко мене вечеряти відправив. Дівчата лише тихо сміялись. А тут хлопці отямились, до себе назад кличуть, новий графинчик принесли, мовляв, ми вам ще три сорти нашої горілки не показали.
- Дегустуйте їх он з тим Тузиком, що так мило у ресторан заглядає, — кажу сердито, — і шукайте дурних в іншому місці, що люблять пити без закуски. Бо якщо лишусь, будете мене на таксі везти.
- А в нас такі витрати не передбачені, – відсахуються молодики.
- Тоді до побачення, – розкланююсь з представниками горілчаної компанії і йду хвилястим кроком на вихід.
Ноги підкошуються, хилить на сон, у шлунку смокче так, як теля дійку ялової корови.
- Ото балда наївна, — серджусь на себе вголос, — на дурняк повечеряти захотів і чарочку бахнути – бахнув, у доброту буржуїв повірив. Тепер десятому буду заказувати на ті дегустації не ходити.
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
НА ДЕГУСТАЦІЮ ІДІТЬ ЗІ СВОЇМИ БУТЕРБРОДАМИ
"