«Вчора твердо вирішила, що одразу вінчатись з майбутнім чоловіком не буду. В принципі, і раніше вагалась щодо цього важливого у житті кожного подружжя питання, а тепер остаточно відкинула усі сумніви. Просто уважно проаналізувала досвід численних «родичів-друзів-сусідів» і зрозуміла, що ставати на ті ж грабельки нерозумно.
На весіллі в однокласниці Лізи ридали навіть офіцери у відставці. Ох, яка ж красива пара! Немов два голубки! А як заворожено дивились один на одного. Після РАЦСу гості і молодята попрямували у стареньку церкву на таїнство вінчання. Там усе пройшло набагато серйозніше, бо їм довелось клястися на Біблії, що не розлучаться до смерті. Поклялись! Голосно і впевнено! Потім двадцять хвилин порад-настанов священика, ресторан і гульки до світанку... Через три місяці ми випадково зустрілись у супермаркеті. На її правій руці чомусь не було каблучки. Я поцікавилась, як там сімейне життя.
«Відсутнє! — спокійно повідомила шокуючу новину Ліза. — Ми з Юрком ось уже півтора тижні як розбіглися. Не змогли гармонійно співіснувати під одним дахом».
Усе розумію. Буває. Від аналогічного сценарію не застрахований ніхто. У мирському світі усе просто — заява у вищезгаданий РАЦС - і за якийсь там місяць жіночка уже не таким урочистим і веселим голосом повідомляє обом, що вільні. Виходять з установи практично чужими людьми. Але як бути з тим гріхом, який взяли на душу, даючи обіцянки Господу?! У небесній канцелярії свої закони, і покарання за їх порушення вимірюються не у грошових одиницях...Так, за аркушем А4 подружжя розлучене, але ж у церковному світі вони продовжують сприйматись як одне ціле. І навіть смерть не розлучить їх. А наступний шлюб кожного виглядає як блуд, бо ж уже має чоловіка (жінку), за яку (якого) поручився перед найсвятішим. Як бути з цим ??? Єдина причина (про яку, принаймні, чула) — це доведена зрада когось із подружжя. Тоді священик має право анулювати проведене таїнство. Але у наш меркантильний час деякі умудряються «підмазати» і знайти інший аргумент... Та чи звільняє це від гріха?
Більшість на питання «Чому вирішили повінчатись?» знизує плечима і белькоче щось на зразок: «Всі, то й ми», «Бабуся змусила», «А чому б ні?», «Нагода хоч раз після хрещення до храму зайти»... Мало у кого відчуєш поклик серця. Неправильно це... Все-таки не у шахи там грають.
Стоячи на весільному рушнику, кожна гадає, що вперше і востаннє. Але статистика констатує зовсім інше. Мені здається, що краще підстрахуватись і не зробити одразу дві помилки. Тим паче, одна з них фатальна. Чому б не пожити хоча б рік лише з штампом у паспорті? Перевірити за цей час, чи правильний вибір, чи нема розчарування, чи є, врешті-решт, омріяне щастя... Хтось зауважить, що це також своєрідний блуд і можуть народитися діти. Згодна, але з двох жарин вибирають меншу.
Мої батьки повінчались, коли я ходила у третій клас. Коли брали шлюб, то радянська влада подібне не визнавала і забороняла. Покоління, скалічене комунізмом... Але вони прийшли до цього, визріли. Перевірили своє почуття роками життєвих випробувань і клятву давали відповідально, усвідомлюючи, що роблять. Як буде у мене — не знаю. Сьогодні я за поміркованість...»
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"КЛЯЛИСЯ НА БІБЛІЇ У ВІЧНОМУ КОХАННІ, а через три місяці розбіглися хто куди. Як бути з гріхом, який взяли на душу?!"
"