Це зараз вiн Микола Iванович - солiдний, шанований чоловiк, професор одного з вінницьких університетів. А в 60-х роках був Коляном, вiнницьким “центровим пацаном”.
Батьки намагались добре виховувати сина. Та хiба пройдеш мимо двору? А в їхньому дворi зiбралась така гоп-компанiя, що половина була на облiку в мiлiцiї. Коля мав репутацiю “непутьового” i часто потрапляв у халепи - то яблуневий сад обнесе (тодi їх ще було багато у центрi Вiнницi), то поб’є з рогатки вуличнi лiхтарi. Але одна дитяча “шкода” перевернула все його життя:
- Канікули кінчались, до школи залишався тиждень. Ви ж знаєте, як у дитинстві хочеться продовжити останні дні літа! – згадував Микола Іванович. - Я забiг до друга. Його бабця дрiмала в крiслi з в’язанням, поряд валявся клубок. І тут я вчудив! - тихенько пiдлiз i примотав її ноги нитками до нiжок крiсла. Вона встати не може! Втiкаючи, я ще встиг почути її прокльони: “А щоб тебе чорти взяли за твоє баловство!”
Ввечерi мама сказала нам з сестрою ранiше лягати спати, бо зранку (це була недiля) поїдемо за грибами вiд заводу. О п’ятiй ранку заводчани з сiм’ями сiли у криту вантажiвку, довго тряслись по дорогах i заїхали у зовсім незнайомий ліс.
Нас зустрiв густий свiжий аромат. Я пiшов з мамою, а сестра - з татом. Години двi я бадьоро заглядав пiд кожен кущик і набрав повну корзинку грибiв. Впевнений, що мама поруч, я втомлений сiв пiд деревом i... вмить заснув.
Пройшло наче кiлька хвилин. Я вiдкрив очі - а кругом нi душi, тихо. Кличу - не вiдгукуються, глянув туди, сюди - нiкого не видно! Пiшов до машини – а її нема! Запанiкував, почав бiгти, продиратись через кущi, кричати. Загубив корзинку i нiж. Щось засвiтилось серед зеленi, я кинувся туди... I провалився у маленьке болотисте озерце, вiдчув, як мене потягло за праву ногу. Вiдразу згадав чортiв, обiцяних бабцею. Так заверещав – аж луна пiшла лiсом.
На мiй зойк збiглись люди, допомогли менi вилiзти з болотця. Моя права нога була боса - нi черевика, нi шкарпетки. Тато сказав, що я зачепився за корч. Але коли я вдома роздивився синцi, схожi на слiди чотирьох пальців, у мене мороз пройшов по спинi.
І ви знаєте, подіяло! З того часу я перестав хулiганити, засiв за книжки. Доля хлопцiв з нашого двору склалась по-iншому: когось посадили у колонiю для неповнолiтнiх, а хтось ледве-ледве довчився до 8-го класу і кинув школу.
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
НИТКАМИ ПРИМОТАВ БАБУСИНІ НОГИ, а після її прокльонів провалився у болото
"