«Неодноразово у моїй улюбленій «Молодіжці» піднімалося питання жіночої дружби. Чомусь більше історій були про подругу-стерву, але я переконана, що жіноча дружба може бути іншою — щирою і довготривалою.
Зі своєю найкращою подругою Іриною я познайомилася 18 років тому. Це було 1 вересня 1991 року, коли нас обох привели до першого класу. Так сталося, що ми з Іриною обрали одне й те саме місце за однією партою. Я ще так образилася, бо якась «мамина доця» сіла на моє місце. Вже навіть підійшла з наміром у жорстокому бою виборювати свій стілець, але раптом білява дівчинка з великими бантами просто встала і лагідно, з посмішкою поступилася мені. Я була приємно вражена. За десять років навчання в одному класі у нас було всього: і книжками билися, і уроки разом прогулювали, і першими враженнями про хлопців ділилися. Навіть не знаю, хто більше, ніж Ірина знає про моє життя. Ми разом переживали перше нерозділене кохання. Підтримували одна одну у важкі хвилини. Щиро розділяли разом радість та щастя. І все по-справжньому, навіть по- сестринськи.
Пролунав останній дзвінок — і ми розійшлися по різних вузах. Так, ми рідше зустрічалися і друзі нові з'являлися, але найбільш сокровенним ми могли поділитися тільки між собою.
Я вийшла заміж, Іринка щиро раділа за мене на весіллі. Життя для мене суттєво змінилося. Через буденні клопоти я інколи забувала привітати найкращу подругу зі святом. Але вона не ображалася, частенько приходила до нас на гостини.
Коли у моєму житті сталася найщасливіша подія — у мене народився синочок, я, не замислюючись вирішила, що свій найбільший скарб можу довірити тільки їй. Моя найкраща подруга з першого класу стала хрещеною матір'ю мого синочка. Про те, як Іра любить свого похресника, мало буде газети, щоб описати.
Я вдячна Богу, що він послав мені Іринку. Без всякого лукавства! Я вірю у справжню жіночу дружбу. І ніхто не переконає мене в іншому».
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"ПІСЛЯ ЧОТИРНАДЦЯТИ РОКІВ НАШОЇ ДРУЖБИ Я ДОВІРИЛА ЇЙ СИНА"
"