Мешканець селища Сутиски, що на Тиврівщині, Євген Лісніченко потрапив у п’ятірку студентів України, які отримали змогу навчатись у найвідомішому італійському університеті для іноземців. Про свої пригоди у стародавньому містечку Перуджа він розповів у інтерв’ю нашій газеті.
- Чим особлива Перуджа поміж інших італійських міст?
- Це містечко з населенням близько 160 000 людей. Воно знаходиться трохи північніше Риму. Як у багатьох італійських містах, його центр — стародавнє поселення на високому пагорбі. Містечко хоч і невелике, але важливе і здавна славилось як центр культури і мистецтва. Ще одна причина його популярності — близькість до ще меншого містечка Асізі. Його прославив один середньовічний святий — Франческо де Ассізі. Він вважається одним із найважливіших святих у католицизмі. А ще Перуджа популярна серед студентів, які приїхали з-за кордону, таких, як я, бо саме там розташований найбільший в Італії університет для іноземців! У тому університеті я вчився. Найбільше мені сподобались уроки з мистецтва.
- Що на тебе як на іноземця справило найбільше враження?
- Вражали дуже тісні вулички у старому місті. Такі тісні, що коли їде автобус, то всі притуляються до стін і втягують животи. Тому там великі проблеми з парковкою. Все дуже старе на вигляд, але ціле. Каміння, з якого вимощені дороги, аж чорне від часу. Старе місто обнесене стінами. Мене вразило те, що і на стінах, і в стінах живуть люди! На Україну це зовсім не схоже! Ландшафт теж дуже відрізняється! Я звик до рівнин і долин. А там куди не глянь — пагорби і гори. У тому місті дуже багато туристів і студентів з усіх куточків світу. Я ще ніколи не бачив стільки представників різних національностей в одному місці! Найбільше мені довелось спілкуватись з македонцями та іспанцями. Македонці й хорвати — найближчі до душі. Вони теж слов’яни, і мови у нас дуже схожі. Я наймав кімнату в квартирі. Коли поселився, почув деякі слов’янські слова з кухні. Я зрадів і подумав, що зі мною живуть росіяни або українці! Став прислухатись - і майже нічого не міг розібрати, крім «Да!» Виявилось, що то македонці. Я був трохи здивований, коли дізнався, що македонці — теж слов’яни. Хоч я і лінгвіст, якось цей момент випустив в університеті. Зовнішньо на слов’янку була схожа тільки одна дівчина. Інші більше нагадували греків. З ними спілкуватись було дуже цікаво. Ми розмовляли про наші мови і порівнювали слова, шукали спільні корені. Знайшли їх дуже багато. Дні тижня і числа співпали майже повністю. Македонці жалілись на греків, бо ті говорили, що Македонія — не країна, а македонці — не народ. Вони їх вважають частиною Греції (просто як про Україну в 17 столітті!). А ще греки завжди присвоюють славу Олександра Македонського собі і називають його греком. Це дуже ображає македонців. Не просто так Олександра звуть МАКЕДОНСЬКИМ!!!
- А розваги? Як розважаються іноземні студенти в Італії?
- Дуже запам’ятались мені вечори на центральній площі міста. Повітря ввечері вже було прохолодним, але земля була теплою, навіть гарячою. Усі сідали на сходинки, і видно, що цій традиції не зраджували століттями, бо сходинки були наче відполіровані. Ми ще жартували, що то були сходинки з підігрівом. На тій самій площі у той час якраз проводився безкоштовний фестиваль джазмузики. А потім ще була іспанська музика і грала італійська рок-група. Найбільше мені запам’яталось фламенко! Бо це було дуже палко, гарно і пристрасно!
- Як ти звикав до італійської їжі та напоїв?
- Щодо алкоголю, то іноземці в основному пили пиво. Особливо молодь. Ще там були різного роду коктейлі. І, звісно, вино, але для тих, хто міг собі його дозволити. Горілки не було. У Перуджі все дороге для нашого брата: 0,5 літра простої води — 1 євро. На туристах усі стараються заробити. А от у італійському магазині 1,5 літра води коштує всього 0,30 євроцентів. Хліб там продавався порізаний і в пакетиках. Випечений, як у нас, можна було знайти тільки у приватних пекарнях, і він там дуже дорогий. Половини продуктів, які ми звикли їсти щодня, там немає взагалі. Картопля і яйця порівняно з нашими там жахливі — смак ненатуральний. Я дуже сумував за нашою кухнею. Супу я там навіть і не варив. А те, що варили інші, супом було назвати дуже важко. Італійських рецептів я не знав і старався економити. Тому їв переважно спагеті і експериментував з соусом. Чого мені дійсно не вистачає звідти — то це томатного пюре і моцарели. З наших томатних соусів і паст такого соусу до спагеті не зробиш.
- Які італійські традиції тобі хотілося б перейняти?
- По всій Італії є така традиція — вечірня прогулянка. Вдень дуже спекотно, щоб гуляти, а от ввечері — саме воно. Усі сім’ями виходять. Тому і вдень, і ввечері всі вулиці міста були переповнені. Ще одна свята традиція — обід! Італійця в обідню пору на вулиці не побачиш! Тільки іноземці... Тому в цей час вулиці пустішали. Інша, ще більш священна традиція — недільний відпочинок. У неділю там абсолютно ніхто не працює! Усе закрито - і крапка.
Одну істину я там зрозумів — кращих жінок, ніж в Україні, немає ніде! Це 100%! Кожна гарна дівчина, вслід якій хотілося подивитись, була або українкою, або росіянкою. Але частіше українкою.
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"ІТАЛІЯ БЕЗ СУПУ, КАШІ ТА ХЛІБА НЕЗВИЧНА ДЛЯ УКРАЇНЦЯ, А картопля та яйця там дуже несмачні"
"