В українській Прем’єр-лізі наставниками працює чимало випадкових людей

У фінальному протистоянні чемпіонату Європи в Донецьку збірна господарів віком до 19 років перемогла англійців. Родоначальники футболу намагалися довести, що нічия з українцями в другому турі групового раунду – лише випадковість. Тоді, нагадаємо, ці команди зіграли 2:2. Натомість і цього разу англійці пропустили два м’ячі. От тільки забити не змогли. Голами за збірну України відзначилися Денис Гармаш і Дмитро Коркішко. Отже, 2:0, й українці – чемпіо­ни континенту.
Чи зможуть теперішні чемпіо­­ни Європи через рік чи два по­ліпшити результативність національної збірної України “Газета” поцікавилася в заслуженого тренера України Юрія Дячука-Ставицького.
– Юрію Михайловичу, ще від часів Радянського Союзу наші юнаки непогано виступали на міжнародній арені, однак чомусь на дорослому рівні не демонстрували таких результатів. Кілька років тому україн­ська “молодіжка” стала віце-чем­піоном Європи, а в національну збірну потрапили одиниці. Чому ми завжди втрачаємо багатьох футболістів на етапі переходу з юнацького рівня на дорослий?
– Річ у тім, що більшість команд української Прем’єр-ліги та першого дивізіону укомплектовують досвідченими грав­цями. До прикладу, найстаршим футболістом “Карпат” донедавна був Сергій Пшеничних 1981 року наро­дження. Тепер він є гравцем основи хар­ківського “Металіста”, який перебуває на провідних ролях у вітчизняному футболі. Тобто чимало команд не хоче залучати молодь. Президенти клубів хочуть результат “уже й негайно”. Вони запрошують тренера й відразу ставлять завдання: зайняти третє місце або потрапити в зону єврокубків. Тому в наставників немає змоги провести ґрунтовну роботу на перспективу, щоб команда через три-чотири роки продемонструвала результат зі своїми вихованцями. Взагалі, в українському футболі практично немає тренерів, які працювали б в одній команді впродовж чотирьох років.
У наступному сезоні відразу шість наших команд матиме змогу зіграти в єврокубках. Приблизно половина колективів Прем’єр-ліги хоче потрапити на міжнародну арену: “Таврія”, “Карпати”, запорізький і донецький “Металурги”, “Дніпро”, “Ворскла” й інші. Усі, крім “Закарпаття”, “Кривбасу”, “Іллічівця” та “Зорі”.
Іще одна біда нашого футболу криється в низькій квалі­фікації тренерів. Федерація футболу не займається цим питанням. У 16 клубах Прем’єр-ліги працюють чотири іноземні фахівці: румун Мірча Луческу в “Шахтарі”, болгарин Ніколай Костов у донецькому “Металургу”, росіянин Валєрій Ґаззаєв у київському “Динамо” та білорус Олег Кононов у львівських “Карпатах”. Є низка тренерів без досвіду. Маю на увазі Пучкова, Дудника, Гамулу, Близнюка. Тобто працюють або іноземці, або молоді тренери, які не ставитимуть вимоги перед президентом клубу, не перечитимуть йому, беззастережно виконуватимуть його волю.
Нині членам збірної України віком до 19 років потрібно надати змогу набиратися дос­віду виступів у Прем’єр-лізі. Більшість із них має контракти з київським “Динамо” та донецьким “Шахтарем”. Як вам відомо, в цих командах молоді складно пробитися в основу...
– Однак у тій самій Англії, зі збірною якої ми грали у фіналі ЧЄ, молоді пробитися ще складніше: в тамтешньому чемпіонаті легіонери дуже високого рівня...
– Англійські клуби мають другу, третю команду дуже високого рівня. А в нас у дублі, за винятком п’яти-шести команд, грають усі кому не лінь. Біль­шість клубів просто не звертає уваги на цей рівень. Про що може свідчити факт, що дубль “Карпат” переміг на виїзді “Металіста” з рахунком 5:1? Про те, що харків’янам байдуже, хто і як грає в їхньому дублі. Така сама ситуація в “Таврії”, “Зорі” та в багатьох інших командах. А це все пов’я­зано: рівень головних тренерів і дублерів. Юрій Дудник колись грав у моїй команді, він – порядна людина, але недосвід­чений наставник. Якщо він тренує команду Прем’єр-ліги, то хто ж у цьому клубі опікується дублем? Та сама си­туа­ція в першоліговому “Льво­ві”. Дуже поважаю Беня, Сапугу, Мізіна. Усі свого часу грали під моїм керівництвом. Однак, скажімо, в Німеччині вони не працювали б у вищій чи першій лізі, а спершу набиралися досвіду в дитячій школі якогось клубу. А в нас усе по-іншому. Щойно повісив бутси на цвях – одразу прийняв команду вищої ліги чи першого дивізіону. Сапуга нещодавно грав за першість області, а нині є тренером першолігової команди, яка претендує на вихід у Прем’єр-лігу. В “Динамо” з молоддю працюють десятки досвідчених наставників. Ті самі Калитвинцев, Мунтян, Литовченко, які мають досвід роботи в елітному дивізіоні, а тепер готують наступне покоління. А в інших командах можуть працювати “випадкові” тренери, яким не потрібно багато платити, які не втручаються у справи, небагато вимагають.
Ніхто не хоче брати на роботу Блохіна, Баля, Фоменка, Дем’яненка, Іщенка, Волобуєва чи Дячука-Ставицького. Чому? Тому що ці фахівці мають авторитет, слово. Вони не слухатимуть телефоном, кого треба замінити. Звісно, такі наставники мають свої запити, але вони й не дозволять президентові клубу не платити гравцям зарплату чи ще якось обдурювати футболістів. Тому в Україні такий низький рівень представників тренерського цеху. В Прем’єр-лізі, крім Маркевича, Павлова та Безсонова (який, у принципі, ще нічого суттєвого не вигравав, – Д. С.), немає кваліфікованих тренерів. Працюють або іноземці, або випадкові люди, які мовчать і роблять усе, що скаже президент.
– Повернімося до теми 19-річ­них юнаків...
– Із ними потрібно посилено працювати. Після завершення чемпіонату Європи ці хлопці повернуться у свої команди. 90% цієї збірної – з “Динамо” та “Шахтаря”. У своїх клубах вони отримуватимуть ігрову практику лише в другій лізі чи в чемпіонаті дублюючих складів. А насправді їм час грати в Прем’єр-лізі. Найкраще було б відправити юнаків у такі команди, як “Закарпаття”, “Чорноморець”, “Іллічівець”, “Зоря”. У кожну – по двоє-троє 19-річних гравців, тоді хлопці підвищували б майстерність і прогресували. Але при цьому потрібно створити нормальні умови для роботи й запро­сити нормальних наставни­ків. А оскільки в цих клубах не поставлено на нормальний рівень навчально-тренувальний процес, “Динамо” та “Шах­тар” не хочуть відпускати ту­ди своїх гравців. “Гірники” й кияни мають хороших фа­хівців у другій лізі в дублі, довіряють їм більше, ніж тренерам деяких команд Пре­м’єр-ліги. Тому в оренду віддають лише непотрібних футбо­лістів, тих, які не здатні посилити гру команди на міжнародній арені. Проте молоді дуже складно розкрити свій потенціал, не граючи в еліті.
Дуже сумніваюся, що переможці чемпіонату Європи масово гратимуть в основі своїх команд. Згадайте команду Олексія Михайличенка, яка стала срібним призером першості Старого світу. З тієї збірної одиниці тепер грають на високому рівні, інші зникли.
– Хто, на ваш погляд, зі збірної України U-19 може досягнути рівня Андрія Шевченка чи Олега Блохіна?
– Дуже складно сказати. Непросто спрогнозувати, як надалі розкриватиметься юний талант. Скажімо, в “Карпатах” грає Фурта. Він демонстрував пристойний футбол, виходив на заміну за основу й відразу забив гол, а тепер його міняють навіть у матчах за дубль. Колись він упродовж сезону забивав за дублюючий склад 10-15 голів, а нині ніяк не може поцілити ворота суперника. Габовду, наприклад, хотіли від­раховувати, коли він грав за “Карпати” в другій лізі, а тепер дуже пристойно виступає. Олег Лужний у 17-18 років виглядав посередньо, а в 21 по­трапив до київського “Динамо”. Отже, дуже складно вгадати, хто і як адаптується на дорослому рівні. Алієв і Мі­лев­ський не грали за Сабо, за Сьоміна заграли, а за Ґаззаєва Артем узагалі став капітаном команди. Як юнак розкриє свій талант на дорослому рівні, залежить від багатьох чинників: наставників, умов тренувань, змоги набиратися досвіду в еліті.
Розмовляв Гліб Ваколюк

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике