23 липня Вінниччина проводжала в останню дорогу відомого поета, громадського діяча Анатолія Бортняка. Наш край втратив свого найкращого співця, який створив понад 3000 віршів, у багатьох з яких звеличено і дорогий серцю Буг, і поля та ліси, і людей Поділля.
Анатолій Агафонович Бортняк народився 27 квітня 1938 року у селі Олександрівка Тростянецького району у вчительській родині. Закінчив філфак Одеського держуніверситету. Вже у студентські роки підготував першу книгу «Мелодія», вірші з якої відразу ж полонили читачів своєю образністю, красою і багатством мови, непідробною любов’ю до України. Не було там натхненних присвят колгоспним фермам і новобудовам п’ятирічок, чим пишалися тогочасні і початківці, і класики.
Працював Анатолій Бортняк у редакції районної газети, на обласному радіо, у 1974-86 р.р. очолював Вінницьку письменницьку організацію.
Саме він створював Товариство української мови ім. Т. Шевченка, чимало доклав сил для руйнування старої системи, утвердження державності української мови.
Творча палітра нашого видатного земляка багата і різноманітна: він надрукував 38 книжок лірики, пародій і епіграм, перекладів, досліджень про мову. Твори цього майстра слова перекладені багатьма мовами світу, друкувалися в Росії, Молдові, Казахстані, Польщі, США, Канаді, Австралії.
Анатолій Бортняк був турботливим вихователем молодої творчої зміни. Пам’ятаю, як мене, ще зовсім юну поетесу, учасницю наради початкуючих поетів, він запросив до студії обласного радіо. Анатолій Агафонович не раз читав і перечитував мої зошити з віршами, вибираючи найкраще і підкреслюючи невдалі рядки. Саме за рекомендаціями А. Бортняка і Г. Усача мене запросили на Республіканську нараду молодих поетів, де я познайомилась з П. Тичиною, М. Рильським, А. Малишком.
Анатолій Бортняк для усіх нас був взірцем працьовитості і сумління, чесності і порядності, відданості обраній справі і незрадливості у служінні високим ідеалам.
Він був мудрою, веселою, дотепною людиною, яка могла піджартувати не лише над іншими, а й над собою. Є в Анатолія Агафоновича вірш «Заповіт своїм дітям», а в ньому такі рядки:
Перед тим, як у пітьму безкраю
Відійти, де привиди німі, –
Рідну мову вам заповідаю –
Інше все надбаєте самі.
Це, по суті, спадщина єдина.
Нею вам освячую уста.
В ній добро, і віра, й Батьківщина.
Решта все – життєйська суєта.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
ЗАПОВІТ АНАТОЛІЯ БОРТНЯКА
"