Тітка Марія з Яблуновиці Оратівського району пече диво-короваї 40 років, бажаючи молодятам щастя-долі.
Ех, весілля!.. Чудовий день у житті молодят, їхніх батьків, рідних, друзів… Всі милуються прекрасною нареченою у білій сукні, танцюють весільну польку і смакують весільний коровай. Це неодмінний атрибут будь-якого весілля, тому й людина, що його випікає, повинна бути доброю, щирою, їй мають довіряти й поважати.
Коровайниця в усі часи вважалася ледь не найважливішою людиною, котра благословляла новоспечене подружжя. Адже вона пекла весільний хліб – святий коровай як ознаку сімейного затишку, злагоди та вірності і розуміння між молодятами.
У селі Яблуновиця, що на Оратівщині, уже не пам’ятають весілля, яке б відбулося без широко знаної усіма, авторитетної коровайниці Марії Смичок, котра більше сорока років своїми золотими руками творить диво-короваї.
- Вперше мене запросили стати коровайницею, коли мені було 19 років, – пригадує пані Марія. – Боялась, не знала, чи вийде так, як треба, адже це весільний хліб – він має бути бездоганним. Але справу знала добре, тому швидко призвичаїлась. Пригадую перше весілля, де я була однією із чотирьох коровайниць. Як ведеться, спочатку розчинили тісто у діжці, залишили, щоб «сходило», а самі пішли селом просити на коровай, співаючи:
Я на коровай ішла,
Коробку яєць несла.
Здибали мене хлопці,
Вдарили по коробці.
Отак з гумором, доброзичливо й починали місити тісто для майбутнього святкового хліба. Обов’язково думки повинні бути світлими, чистими.
- Поки інші коровайниці місять, я їм допомагаю. А заразом і наспівую, а вони підтримують:
Місили, місили,
З Дунаю воду носили,
Не так з Дунаю, як з криниці,
Замісили коровай сестричці.
Після того, як хліб уже готовий, його потрібно прикрасити різноманітними фігурками із тіста: квітами, листочками винограду, калиною тощо. Прикрашання короваю теж не обходилось без співанки. Потім дружба (зараз – почесний свідок) мітлою вимітає піч від попелу, а дві коровайниці, серед яких Марія, несуть коровай, щоб «посадити» його у піч, яку уже до цього часу розжарили до білого кольору. Лунає пісня:
А наша піч регочеться,
Короваю їй хочеться,
А припічки сподіваються,
Короваєм запихаються.
Коровай уже в печі. Тим часом коровайниці миють руки від святого тіста. Старша, від якої навчалась майстерності пані Марія, вмиває усіх цією магічною водою, а потім коровайницям знову робота – винести воду з діжі, в якій був коровай, на тік (город біля будинку) і вилити її під родюче дерево. Одночасно мають співати:
На тік воду носили,
Господи, Господеньку,
Роди нам пшениченьку,
Ще й рожеві квіти,
Щоб любилися діти.
– Після цього на коровайниць чекає святкова передвесільна коровайна вечеря, на яку запрошуються батьки молодят, – закінчує згадувати Марія Смичок.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
КОРОВАЙНИЦЯ НА ВСЕ СЕЛО!
"