Президентська багатовекторна внутрішня політика

Неспроможність Президента Віктора Ющенка ухвалювати рішення – “так” чи “ні” – стала легендою в Україні та за кордоном. Леонід Кучма став відомим завдяки багатьом речам, але понад усе – завдяки без­зміс­товній багатовекторній зовніш­ній політиці. Віктор Андрійович додав до цього власну багатовекторну внутрішню політику.
Багатовекторність, незалежно від зовнішнього чи внутрішнього застосування, завжди містить окремі аспекти фантастичного. Наприклад, 22 травня глава держави проголосив, що “його фракція” більше не входить до демократичної коаліції. “Я повторюю – моя фракція не входить до коаліції”, – заявив Віктор Андрійович.
Можливо, Президент не усвідомлював, що “його фракція” вже давно стала “фракцією Юлії Тимошенко”. Більшість у “Нашій Україні – Народній самообороні” (НУ-НС) проголосувала за приєднання до демократичної коаліції у грудні 2008 року разом із Блоком Володимира Литвина.
Лише 27 депутатів із 72, які представляли “Нашу Україну” В’ячеслава Кириленка та “Єдиний центр” Віктора Балоги, відмовилися приєднуватися. Із цих двох груп лише група В. Кириленка залишається лояльною до глави держави після відставки 19 травня В. Балоги з посади керівника секретаріату.
Отже, як Віктор Ющенко може називати НУ-НС “моя фракція”, якщо він контролює лише 17 із 72 депутатів? Проте важливіше – чому він не поважає демократичне волевиявлення, коли більшість фракції НУ-НС проголосувала за відтворення коаліції?
Диктатори завжди не зважали на легітимність більшості голосів, висуваючи фальшиві звинувачення на кшталт “корупції”. Гарант має навчитися поважати позицію демократичного голосування.
Можливо, В. Ющенко також не розуміє, що практично всі колишні серйозні союзники залишили його, і більшість із них приєдналася до Юлії Тимошенко. Список таких доволі довгий: Анатолій Гриценко, Юрій Луценко, Борис Тарасюк і багато інших.
Член політради президент­ської “Нашої України” Євген Червоненко (охоронець В. Ющенка під час виборів 2004 року) під час партійного з’їзду 27 червня запитав: “Чи пам’ятаєте ви першу п’ятірку (на виборах 2007 ро­ку)? Хто з них зараз іще з нами?”
Із першої п’ятірки НУ-НС зразка 2007 року лише один – В’ячеслав Кириленко – залишився прихильником Президента. Понад те, з чотирьох інших “перебіжчиків” троє – Юрій Луценко, Анатолій Гриценко та Микола Катеринчук – приєдналися до Юлії Тимошенко. Четвертий – Арсеній Яценюк – є головним претендентом на “спадкоємця” Віктора Ющенка під час президентських виборів 2010 року.
Глава держави також, імовірно, не знає, що одна із найбільших партійних організацій “Нашої України” – київська – відмовилася брати участь у роботі з’їзду і проголосила про вихід із партії. Голова київської організації “Нашої України” – Микола Мартиненко – є також головою фракції НУ-НС. “Партія цілковито взяла на озброєння негативні тенденції, які руйнують демократичне підґрунтя, трансформують політичну силу в закритий бізнес-концерн”, – зазначила ки­їв­ська організація “Нашої України” у своєму зверненні до з’їзду.
На з’їзді “Нашої України”, що відбувся 27 червня, президентська внутрішня багатовекторна політика проявилася вповні. В. Ющенко закликав НУ-НС до виходу з коаліції. “Наша Україна” є лише однією з дев’яти партій у НУ-НС, і тому президентську пораду навряд урахують.
Водночас гарант (і його новий керівник апарату Віра Ульянченко) порадив нунсівцям залишатися в уряді. “Зараз не час покидати Кабмін”, – сказав президент на “5 каналі” 29 червня.
Пані Ульянченко пояснила, що члени НУ-НС додають в уряді “проукраїнських” голосів. Таке твердження є чистої води зарозумілістю та неповагою до інших членів Кабінету Мі­ністрів. Чи це означає, наприклад, що Президент і керівник його секретаріату переконані, що виборці, які дали 31% голосів Блоку Юлії Тимошенко під час виборів 2007 року, не є патріотами? І додатково, чи означає це, що члени уряду від БЮТ і Блоку Володимира Литвина не є “патріотами”?
Закликаючи фракцію НУ-НС до виходу з коаліції, і водночас наказуючи нунсівцям залишатися в уряді – так може чинити лише той, хто мало розуміється на політиці та не має базового уявлення про головні аспекти демократії; відповідальності влади.
Якщо НУ-НС урахує поради Президента – а робити це вони не мають наміру – то коаліцію і, відповідно, уряд можуть розпус­тити. Отриманий у підсумку параліч може при­­­-з­вес­ти до позачергових парла­мент­ських виборів, які деста­білізують країну в час найгіршої від 1930-х років кризи у світі. Жоден уряд не може фун­­к­ціонувати повноцінно та компетентно під час такого дестабілізуючого періоду.
Київська організація “Нашої України” наголосила на своїй незгоді зі стратегією “реалізації принципу “що гірше – то краще” для української економіки в надії, що це зашкодить президентському рейтингу Юлії Тимошенко. Ціль Віктора Ющенка, зазначає у своєму зверненні київська організація “Нашої України”, – використати з’їзд “Нашої України” для “знищення демократичної парламент­ської коаліції і, таким чином, для дестабілізації ситуації в країні”.
Є три додаткові важливі аспекти президентської внутрішньої багатовекторності.
Перший не є чимось новим. Президент В. Ющенко ніколи раніше й ніколи надалі не буде здатний приймати рішення. Україні потрібен рішучий лідер на президентському й урядовому рівнях.
Упродовж чотирьох років антипрезидентських протестів 2000-2003 рр. Віктор Ющенко – чи як прем’єр-міністр, чи як так званий “лідер опозиції” – ніколи не міг вирішити, чи він в альянсі з опозиційним БЮТ, рухами “Україна без Кучми” та “Пов­стань, Україно!”, чи підтримує президента Леоніда Кучму.
Під час кризи “кучмагейту” 2000-2001 років прем’єр-міністр Віктор Ющенко засуджував опозицію, а не вирішив подати у відставку та приєднатися до неї. Впродовж 2002-2003 рр. під час акцій протесту “Повстань, Україно!” він витратив багато часу, шукаючи можливостей для повернення на посаду прем’єр-міністра в прокучмівській коа­ліції замість того, щоб підтримувати БЮТ і реальну опозицію.
Після виборів 2006 року Віктор Андрійович скерував Романа Безсмертного на переговори про “помаранчеву” коаліцію, а Юрія Єханурова – на переговори про “широку” коаліцію (в підсумку жодні з них не було втілено в життя).
Після кризи 2007-го Президент вів переговори для досягнення компромісу з Партією регіонів, під час яких вони погодилися на позачергові вибори, а гарант погодився утворити “широку” коаліцію після виборів. Після цього Віктор Ющенко виступав за “демократичну коаліцію”, а після її формування наприкінці 2007 року мав намір її зруйнувати, як і щоразу впродовж 2008-го.
Такі недолугі рішення та по­літика є чистою “багатовектор­ніс­тю” – “шампанською” версією багатовекторності. Поради та впровадження такої багатовекторності не містять у своїй суті жодного розуміння політики.
По-друге, “намагання всидіти на двох стільцях” – іншими словами, перебування водночас при владі та в “опозиції” – залишається центральним компонентом президентської внутрішньої багатовекторності. Після президентського “круглого столу” в серпні 2006 року члени “Нашої України” долучилися до уряду Віктора Януковича.
Через три місяці “Наша Україна” проголосила, що перебуває в опозиції до уряду, однак її члени відмовилися залишити Кабмін. Урешті-решт навіть Віктор Федорович примушував депутатів із “Нашої України” піти з Кабінету Міністрів. Утім усе це тривало ще впродовж трьох місяців, доки “Наша Україна” створила “помаранчевий” альянс із БЮТ, що його зруйнували впродовж 18-мі­сячного періоду після того, як Президент розпустив уряд Юлії Тимошенко.
Це дуже нагадує зневажливу традицію депутатів парламенту виходити з фракцій, але відмовлятися скласти депутатські пов­новаження та звільнити місце, повністю ігноруючи той факт, що їх обрали за списком партії чи блоку через пропорційну систему, а не в індивідуальному порядку в одномандатному окрузі. Тарас Чорновіл та Інна Богословська мали дотримуватися своїх переконань і звільнити місця у Верховній Раді після виходу з фракції Партії регіонів.
По третє , Президент відповідає за переговори щодо парламентської Конституції, і “Наша Україна” (на відміну від БЮТ) голосувала за це 8 грудня 2004 року. Водночас Віктор Ющенко ніколи не сприймав нову Конституцію, яка трансформувала Україну в парламентську республіку.
Глава держави сказав, що з усіх чотирьох урядів за його президентства Кабмін Ю. Єханурова був найкращим. Президент мав погані стосунки із двома урядами Ю. Тимошенко й одним В. Яну­ковича, демонструючи свою прихильність до технократичного Кабінету Міністрів, подіб­ного на уряд Ю. Єханурова.
Президентська помилка в розумінні ситуації стосується двох питань.
Перше – те, що прем’єр-міністр може бути лідером партії, відповідно до норм парламент­ської конституції 2006 року.
Друге – те, що Президент має поважати волю виборців, які дали “Нашій Україні” третє місце на виборах 2006-го та 2007 років. В обох випадках БЮТ набрав більше, ніж “Наша Україна”, і Юлія Тимошенко мала право стати прем’єр-міністром.
Віктор Ющенко думав проігнорувати результати виборів і наполягти на призначенні на урядові посади “своїх” людей, що не входило до його повноважень за Конституцією 2006 ро­ку. Після призначення багатьох із “його” людей на урядові посади він сподівався розпустити уряд упродовж 2008 року. Така багатовекторність є двоєдуш­ністю та відображає брак лі­дер­ських якостей.
Ющенківська багатовекторність і брак лідерства загальмували розвиток України. Лише сильний лідер із далекоглядніс­тю та стратегією може сподіватися на те, що він зрушить Україну з місця.
Українські виборці в січні 2010 року отримають шанс, щоб вирішити: хто – Юлія Тимошенко чи Віктор Янукович – стане тим рішучим лідером, якого Україні бракувало впродовж останніх п’яти років. Із двох головних кандидатів у президенти лише Юлія Володимирівна може показати, що вона не боїться взяти на себе відповідальність за Україну під час найгіршої економічної та фінансової кризи від 1930-х років.
Віктор Федорович відсторонився від того, щоб розділити цю відповідальність за умов приєднання Партії регіонів до провладної парламентської коаліції. Водночас Арсеній Яценюк, коли був спікером Верховної Ради, не продемонстрував ані твердості характеру, ні лідерських якостей, а натомість діяв, як стрічка конвеєра для транспортування інструкцій секретаріату Президента в парламент.
П’ять років багатовекторної внутрішньої політики були згубними для внутрішніх перетворень в Україні та негативно вплинули на інтеграцію України в Європу. Президентські вибори – це шанс поставити крапку над багатовекторністю й обрати нового рішучого господаря.
“Українська правда”, 23.07.2009 р.

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике