Американський кастинг українських претендентів

Віце-президент США Джозеф Байден перебував в Україні з двома місіями. Перша й головна – “яструб Обами” запевнив, що задеклароване американ­ським президентом “перезавантаження” стосунків із Росією ніяк не вплине на ставлення Штатів до нашої держави. І друга – не менш важлива, хоч офіційно й не озвучена – представник Білого дому провів, так би мовити, “кастинг” кандидатів у президенти.
Принаймні в рамках робочого візиту відбулися зустрічі з п’ятіркою фаворитів президентської кампанії, а саме: Віктором Ющенком, прем’єром Юлією Тимошенко, головою Верховної Ради Володимиром Литвином, лідером опозиції Віктором Януковичем і рейтинговим нардепом Арсенієм Яценюком. Подейкують, мета “кастингу” – визначитися, з ким Вашингтону краще працюватиметься, а відтак, може, й підтримати “свого” кандидата, не лише морально.
Однак навіть якщо така підтримка буде, навряд про це оголошуватимуть публічно. Річ у тім, що після кампаній 2004-2006 року будь-які зов­нішні втручання в українські волевиявлення сприймають украй негативно в самій країні. Навіть до заяв про симпатії Росії чи США до того чи іншого кандидата в нас ставляться радше як до чорного піару. Докладніше про причини зустрічі Джозефа Байдена з фаворитами президентської кампанії, їхні ймовірні наслідки та зовнішній вплив на результати українських виборів – у розмові з політичними експертами: політологом, заступником секретаря РНБО Дмитром Видріним, головою правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимиром Фесенком і президентом Центру соціальних досліджень “Софія” Ан­д­рієм Єрмолаєвим.
– У межах візиту в Україну Джозеф Байден зустрівся з кандидатами в президенти. Це означає, що США ще не визначилися зі “своїм” претендентом?
Дмитро Видрін:Я багато років працював із колегами зі Сполучених Штатів і знаю, що жодного разу в них не було “свого” кандидата. Є так звана американська парадигма, суть якої в тому, що ви вибираєте самі, а ми працюватимемо з тим, хто переміг. Вони, безумовно, можуть мати якісь симпатії до якихсь кандидатів, однак ці симпатії жодного разу не втілювалися в якійсь фінансовій чи адміністративній підтримці. Хіба що може бути трошки моральної. Але оскільки вони – лю­ди досвідчені, мають досвід не ли­ше політичний, а й психологічний, то, думаю, зустрічі Байдена з кандидатами мають на меті створити психологічну картину тих людей, які претендують на президент­ське крісло, щоб знати, чого очікувати від самої кампанії.
Володимир Фесенко: США – не Росія, у них немає завдання підтримувати когось одного з кандидатів. Америка може підтримати переможця. Звичайно, в американців на цих виборах будуть симпатії, хтось буде ближчим за ментальністю, сві­тоглядом, політичною свідоміс­тю. Я навіть думаю, що вони вже мають свої вподобання на цьому волевиявленні. До речі, це може навіть проявитися в тому, з ким вони зустрічалися. Водночас Америка дуже прагматично підходить до цього процесу. Гадаю, Байден, окрім головної мети цього візиту – підтвердження того, що Україна і Грузія залишаться у сфері стратегічних відносин, – провели таку собі розвідку щодо кандидатів і рекогносцировку, а потім підтримають переможця.
Андрій Єрмолаєв: Думаю, некоректно з боку експертів мас-медіа говорити про підтримку, оскільки в останніх кількох кампаніях зовнішній уплив був в епіцентрі критики. Спроби й Москви, й Вашингтона вплинути на внутрішню політику України стали предметом не лише внутрішніх, а й міжнародних скандалів. Тому, гадаю, цього разу й американська адміністрація, і Москва, і Брюссель будуть значно обережнішими в питаннях про підтримку кандидатів. Але можна сказати одне: адмі­ністрація США буде зацікавлена у зміні еліт в Україні. Маю на увазі – у зміні владних еліт, ос­кільки є певне розчарування, критичне ставлення до нинішніх політичних сил. Однак відвертої, прямої допомоги кандидати не отримуватимуть. Відповідно, і відвертої ідеологічної допомоги. Байден дійсно зустрівся з п’ятір­кою фаворитів цих президент­ських перегонів, однак, думаю, американці будуть надзвичайно обережними.
Інша річ, що американська адміністрація буде зацікавленою в збереженні прозахідної ідеології зовнішньої політики України. Тут очікую певного дуалізму: з одного боку, після початку зближення Москви й Вашингтона США не заважатимуть поглибленню економічної співпраці нашої держави та Росії, а з іншого – Білому дому надзвичайно важливо зберегти геополітичну толерантність України, тому буде загальне побажання її прозахідного курсу. Буде менше розмов про НАТО, але більше про європейський курс. Відтак в економічному плані Сполучені Штати будуть зацікавлені в просуванні РФ в Україні та в поглибленні спів­праці, а в зовнішньополітичному плані буде побажання хоча б зберегти прозахідну риторику.
– Існує думка, що Барак Обама під час візиту в Росію домовився з Дмітрієм Мєдвєдєвим про якусь спільну позицію щодо української президентської кампанії. Наскільки це ймовірно?
Д.В.: Це малоймовірно, бо вони знають, що в нашому світі дуже складно щось приховати. А якби була така домовленість і якби вона потрапила, скажімо, в інтернет, то виник би величезний скандал світового рівня. Таке нині не потрібно ні Мєдвєдєву, ні Обамі. Тому, як на ­мене, існують мізерні шанси на те, що взагалі йшлося про це, й надмізерні, що вони про щось домовилися.
В.Ф.: Не поділяю цієї думки. Вважаю, навпаки буде теза або заява, що “перезавантаження” відносин із Росією не відбуватиметься за кошт інтересів чи стосунків США з Україною та Грузією.
А.Є.: Таке формулювання питання є спекулятивним, тому що підтримка внутрішньої по­літики іншої сторони не може бути предметом переговорів. У перемовин є офіційний порядок денний, а про що лідери спілкуються неформально… Вони розмовляють про все, тут діапазон дуже широкий – від особистих уподобань, хобі й філателії до українського президента В. Ющенка. Не відкидаю, що консультації щодо внутрішньої політичної ситуації в Україні були. Але навряд це стало предметом домовленостей. Радше за все, це був обмін думками. Й у Москви, й у Вашингтона є особливі позиції щодо Києва, й тут конкуренція збережеться. Інша річ, що вона буде не такою гострою, як раніше.
– Як зовнішня підтримка США чи Росії може вплинути на підсумки виборів в Україні?
Д.В.:Нині, на щастя, існує мізерний вплив і Сходу, й Заходу. 99% вирішують у нашій державі й лише невеличкий відсоток можна віддати на якісь симпатії та моральну підтримку. Це такий самий уплив, як трибун на футбольний матч: якщо команда грає добре, то допомога глядачів не потрібна, а якщо погано, то ніякі вболівальники не допоможуть.
В.Ф.:Не радикально. Росія завжди ретельніше і прямо впливає на наші вибори. На цьому волевиявленні, думаю, буде так само, хоча трохи менше, ніж 2006 року. А от США завжди це роблять за лаштунками, опосередковано й вони просто наполягатимуть на тому, щоб виборчий процес відбувався демократично, прозоро. Однак водночас вони домовлятимуться з усіма фаворитами – на своїх умовах.
А.Є.: Почнімо з того, що наприкінці ХХ століття підведено риску під суверенністю національних демократій. Нова хвиля лібералізму, яку всі пережили у 1980-1990 роки, знищила не лише економічні, а й політичні кордони. Кожна виборча кампанія у впливовій державі чи тій, яка перебуває у фокусі уваги, – завжди міжнародна. Достатньо згадати, що останні вибори в США взагалі були світовими. І в цьому сенсі українське волевиявлення також є своєрідною міжнародною кампанією.
У випадку з Україною зов­нішній вплив завжди був креативним, тому що українські по­літики самі ставлять на перше місце зовнішньополітичні питання. І саме тому від поведінки зовнішніх гравців значною мірою залежали ефективність кампанії і поведінка кандидатів. Однак, думаю, цього разу кандидати будуть вимушені змінювати порядок денний. Ми менше говоритимемо про НАТО, ЄЕП, але більше – про кризу, політичну реформу, соціальну стабіль­ність. Отже, для виборців і кандидатів питання зовнішнього чинника втратить важливість, і, відповідно, в зовнішніх сил поменшає можливостей упливати на перебіг кампанії своїм авторитетом. Що більше зовнішньополітичних проблем і що більше дезорієнтоване суспільство, то більша залежність. Мені здається, після зовнішньополітичних зловживань 2004-2006 років україн­ська політика стала інтравертнішою, тому вплив буде, але менший і не такий креативний, як два-три роки тому.
Розмовляла Ірина Гамрищак

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике