ЧОМУ ПОКІНЧИВ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ КОЛИШНІЙ В'ЯЗЕНЬ КОНЦТАБОРУ ДАВИД БОЛОТІН, батько бізнесмена та депутата Анатолія Болотіна, голови тульчинського осередку партії Захисників Вітчизни?

«Бо корінь усього лихого – то грошолюбство...»

(Перше послання св. ап. Павла до Тимофія)

У той день Тульчин, численні друзі та приятелі ставили перед собою одне і те ж запитання: чому покінчив із життям у садку власного будинку, пішовши вночі із лікарні, відомий бізнесмен та господарник, колишній в’язень концентраційного табору «Мертва петля» Давид Болотін, батько відомого у Тульчині депутата Анатолія Болотіна?.. Щоб це зробити, йому довелось виламати штахетини у паркані, бо його власний дім вже йому не належав... Все було зачинене... У час його відсутності звідси вивезли все... За умовами мирової угоди щодо майнового позову сина Анатолія до батька він мав віддати майно йому.

На цей час він вже виграв справу, в якій той же син-депутат ставив під сумнів психічне здоров’я батька та вимагав призначити себе опікуном майна.

Кореспондент за завданням редакції «33-го каналу» долучився до цих резонансних подій у той час, коли сам Давид Болотін, сусіди, які стали на його захист, попросили допомоги. Люди та і сам Давид не розуміли, чому затягується слухання резонансної справи за позовом сина до батька щодо визнання його недієздатним, а ще того, чому правоохоронці не порушили справу стосовно подій, які передували цьому... Ініціювали навіть зустріч із головою райдержадміністрації...

У цей час Тульчин уже знав про те, як Анатолій Болотін, знаний бізнесмен та депутат, голова комісії, увійшовши у дім батька і заставши там другу дружину батька Раїсу Дерун, ображав її, а потім і батька, стріляв із пістолета...

Пізніше в довідці міліція про це напише пояснення, яке трактується так, що у зв’язку із тим, що Анатолій Болотін зірвав із літньої жінки ланцюжок не з наміром заволодіти ним, а в емоціях та в такому ж стані і стріляв... він, як-то кажуть, “білий та пушистий”, то нащо до нього застосовувати бодай якісь міри?

Журналіст за зверненням виїхав на місце подій. Об’єктивно вислухав всі сторони конфлікту і почав працювати над матеріалом... Вже тоді на адресу журналіста почали надходити погрози. Невідомі дзвонили і попереджали, що вони знають, де живуть її діти, що вона може поплатитись найдорожчим... Вимагали лише одного: залишити цих двох безпомічних літніх людей напризволяще, зробити вигляд, що вона нічого не бачила і не знає... На адресу редакції почали надходити телеграми з вимогою нічого не писати! Чесно кажучи, за 18 років існування ми ще такого не зустрічали, щоб так порушувались права журналіста... Напевно, вже давно вся схема була відпрацьована і тому втручання газети тут явно комусь дуже заважало... Журналісту нічого не залишалось, як звернутись за захистом до СБУ. Було проведе розслідування і факти передані до прокуратури... Ця справа там по сьогодні.

Вже після виходу публікації почнеться справжнє цькування газети, яка стала на захист двох безпомічних перед беззаконням та аморальністю літніх людей. Воно буде дуже грамотним і цинічним...

Знаючі люди навіть показують «кришу», яка покривала і покриває це все... І тягнеться вона немовби до земляка, що у вищих ешелонах судової влади. А тут як «плата» – вже зведена «криша» реальної дачі, за яку і твориться все це беззаконня... А ще машини із Придністров’я. Деякі люди знають, як скористатись послугами певних людей у тому ж Тульчині та привезти звідти дешеву іномарку... Хто перед цим устоїть... Яке рішення не буде пролобійоване, коли мова йде за халявні 20-40 тис. у.о.?..

Анатолій Болотін, незважаючи на те, що газета написала лише те, що відповідає дійсності, подає до суду «33-й канал» та дружину його батька Раїсу Дерун. Вимагає компенсації за спричинену йому моральну шкоду (?!) 100000 із «33-го каналу» та 200000 із Дерун... Моральні муки батька Давида та його дружини ніхто вимірювати і не думав!!! Справа за хитрим судосплетінням, зрозуміло, що слухається у Тульчині і потрапляє до голови суду Люлька. Так, саме того, проти якого сьогодні порушена кримінальна справа по факту підпалу Тульчинського суду та інсценування замаху на самого себе, розстрілу власної машини і т.п. (ст. 383, ч. 2; ст. 263, ч. 1 ККУ). Тепер про це знає не лише Вінниччина, але й вся Україна, і судді самому доводиться давати пояснення Феміді... Але рішення навіть такого судді – законне... Бо тоді, буквально кілька місяців до того, він ще був сам вершителем доль... І що йому до того, що в цьому конкретному випадку поламано і загублено долі... Мабуть, неважко здогадатись, чому треба було палити справи лише конкретного судді. Зі справою проти «33-го каналу» та Дерун вийшла «половинчаста міра» – згоріли докази, а ось заочне рішення, без вислуховування іншої сторони, суддя якраз перед підпалом встиг винести. Воно настільки вразило медіа-юристів України, громадські правозахисні організації, журналістське середовище, що стало приводом обговорення по всій Україні.

Суддя Люлько у час відпустки юриста «33-го каналу», про що був повідомлений, без попередження належним чином іншого відповідача виніс заочне рішення і ухвалив сплатити газеті Анатолію Болотіну 100000 грн.

Суддя, як і Анатолій Болотін, вирішив, що спроба сина зробити батька недієздатним та психічно нездоровим, дії щодо нього та його дружини... це приватна справа депутата! Суму в 100000 за рішенням судді Люлька сину її чоловіка мала сплатити і Раїса Дерун, бо посміла розповісти журналісту про події, які були насправді і які зафіксовані у міліцейському зведенні. Згідно з цим рішенням, все майно жінки-пенсіонерки, а це єдина квартира та навіть пенсія, вже не її? І це всього лиш за те, що мала необережність стати дружиною батька-інваліда, син якого депутат і очолює в Тульчині осередок Партії Захисників Вітчизни.

Ось чим закінчилось бажання «в мирі та злагоді дожити разом віка». У разі виконання рішення вона на другий день була б бездомною... І це суддя знав!!! А ось того, що Анатолій Болотін не сплатив мита, не помітив? Цікаво, що справа слухалась у той час, коли Давид Болотін та Раїса Дерун поїхали підлікуватись в Ізраїль...

Нічого не підозрюючи, вони повернулись назад... У пастку.

За що?! Онімілий батько Давид від такого беззаконня впав у розпач... Спочатку він приїхав до «33-го каналу» і у журналіста та редакції просив пробачення... за дії свого сина; у жінки, з якої її син вимагав 200000, просив його мало не щодня. Уявляєте, як йому було після цього жити з нею, дивитись у вічі... Саме на це, напевно, хтось дуже сподівався, щоб вбити між ними клин, розтерзати поодинці...

Скаргу редакції на своє ж рішення суддя розглянути вже не міг... Бо в цей час стався підпал того самого Тульчинського суду та інсценувався суддею замах на самого себе. Відновлювались довго та ретельно незгорілі справи... І кожен день Дамоклів меч рішення висів не лише над газетою, а й над дружиною Давида Болотіна. Ви уявляєте, як рвалось серце цього безпомічного чоловіка, який знав, що таку розправу над жінкою, з якою він поєднав свою долю, вчинив син? Він вже, було, зневірившись у всьому, спробував поїхати із законною дружиною, може, вже і назавжди, в Ізраїль... але хтось швиденько постарався і вніс у комп’ютерну базу даних, що Дерун Раїса має той самий судовий борг... І нікого не хвилювало, що це ще далеко не остаточне рішення. Наказ короткий: «не пущать». Навіть на лікування... Згорьоване подружжя знову повернулось у цей моральний терор... Скільки його зміг витримати Давид? Схоже, недовго. Бо спочатку підкачало серце... потім самогубство...

У своїй позовній заяві син-депутат вказує, що дружина батька, газета своєю публікацією підірвали йому здоров’я... Тим, що спробували з’ясувати, чому ж власний син здорового батька (про це свідчать належні меддовідки) захотів визнати недієздатним, бо ж, мовляв, це його особиста справа, приватне життя... І за це йому суддя раз – і услужив 100000 з газети та 100000 із безпомічної пенсіонерки, вдови міліціонера, що загинув, жінки, яка підняла на ноги троє дітей і мала добре серце та згодилась доглянути чоловіка, котрий її кохав...

А хто відповість за ці всі митарства, скалічені долі, справжнє моральне пекло, яке перенесли двоє літніх людей, котрих сусіди порівнювали із голубками?.. Останнє кохання... Кажуть, воно сильніше навіть за перше... А мотузок на шиї – він не від нього, а від жорстокості навколишнього світу...

Життя Давидові Болотіну не повернеш... Його дитинство розпочиналось у концентраційному таборі «Мертва петля»... Тоді він ще нікому нічого не завинив... просто його долі торкнулось зло та беззаконня фашистів. Скажіть, чим відрізнялись його останні дні життя від тих, фашистських?.. Хто завів його у добровільну «Мертву петлю»?

Дружина та молодший син Геннадій вважають, що їхній чоловік та батько був доведений до самогубства, і тому вимагатимуть порушення кримінальної справи...

Щоб бути об’єктивними та неупередженими, ми вислухали всіх причетних до цих резонансних подій.

Анатолій Болотін, старший син та ініціатор згаданих судових позовів, свою точку зору ще під час слухання справи встиг оприлюднити у районній газеті.

«...Я йому не зможу пробачити, що він менше як через два місяці після смерті матері поклав у мамине ліжко випадкову жінку». Або ще таке: «Нема такої інстанції, куди б не звертався батько і не ганьбив мене. І знаходяться люди, які йому вірять». Або таке: «Батько вимагає від мене одного – щоб я вибачився перед його співмешканкою, підкуповує мене тим, що після цього перепише на мене свій будинок, вводячи в оману інших, нібито мені це потрібно», «...не потрібна мені його хата, ні він сам ( якщо здоровий, а не хворий)...». А це цитата з мирової угоди за позовом сина до батька на 500 000 грн., датованої 22 жовтня 2008 р.: «...визнати за Болотіним Анатолієм Давидовичем... право власності на 100% житлового будинку з господарськими спорудами.., 100% земельної ділянки...»). У позовній заяві про визнання батька недієздатним писав вже більш розкуто: «Я вважаю, що Болотін Д.Я. страждає на психічний розлад, який істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними»,– стверджував рідний син про абсолютно психічно здорового рідного тата. А ось що цей батьків синочок просив у суду: «Винести рішення, яким обмежити цивільну дієздатність Болотіна Давида Яковича». «Призначити мене, Болотіна Анатолія Давидовича, піклувальником Болотіна Д.Я.». І все це відбувалося тоді, коли майже 72-річний батько вже стояв однією ногою в могилі, маючи ледве живе серце. Врешті-решт, колишній в’язень фашиського концтабору «Мертва петля», не діждавшись ні від кого порятунку, втік з Тульчинської райлікарні, де його рятували від інфаркту, і повісився...

Розповідає завідуюча відділом реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції Лідія Михайлівна Мишковська.

– Ви реєстрували шлюб Болотіна Давида Яковича і Дерун Раїси Миколаївни?

– Так. У Раїси Миколаївни є документ про одруження з Давидом Яковичем Болотіним, завірений, як належить.

– Уточніть, ви їх запитали, чи бажають вони одружуватися?..

– Звичайно! Вони власноручно писали всі заяви на реєстрацію шлюбу. Підписи робили також власноручно. Після реєстрації шлюбу щасливий Яків Давидович обіймав і цілував Раїсу Миколаївну. Все було прекрасно, як у щасливої пари.

А ось що писав, зокрема, про дружину свого батька у «Тульчинському краї» А.Д. Болотін: «Я спочатку оторопів, а потім попросив, щоб вона негайно звільнила приміщення». А ось як цю ж сцену він змальовував у позовній заяві про визнання рідного батька недієздатним: «...мені прийшлося у грубій формі з лайкою прогнати цю злодійку з будинку, яка вирішила, мабуть, використати мого психічно хворого батька з метою збагачення».

Ми зустрілися з ПЕТРОМ СЕРГІЙОВИЧЕМ ЛУЦЕНКОМ, адвокатом, який захищав у суді Давида Яковича Болотіна від його сина Анатолія Давидовича Болотіна.

– Це було у 2007 році. Згідно з копією позовної заяви, Болотін Анатолій Давидович посилається на те, що його батько почав проявляти дивну поведінку, зацікавленість жінками, неадекватно себе вести. І він просив визнати обмежено Болотіна Давида Яковича дієздатним і призначити його – Анатолія Давидовича – опікуном по відношенню до майна Болотіна Давида Яковича. Допитувались близько 15-20 свідків, я їздив з Давидом Яковичем у Вінницьку обласну психіатричну лікарню імені Ющенка, де його обстежили і дали відповідний документ – «Консультативний висновок №182» від 26.07.07, згідно з яким Болотін Давид Якович при огляді зафіксований як людина «без психічних розладів».

Ми взяли на нього характеристику з Тульчинської міської ради, є вона у справі, якою характеризується Давид Якович винятково позитивно. Скарг на його неадекватну поведінку ніде ні від кого не було. Згідно з цією характеристикою, він перебував у дружніх стосунках з сусідами. Характеристику підписували міський голова і секретар виконкому. Всі свідки у суді характеризували його як винятково розумну, нормальну людину. Засуджували дії Анатолія Давидовича Болотіна.

Побачивши, що такий позов є безпідставним, позивач і його представник на судове засідання перестали з’являтися. Казали, що Анатолій Давидович хворий. Ми взяли довідку з лікарні. У ній було вказано, що він може з’являтися в судове засідання. Але не з’являвся за надуманими причинами. Не з’являвся і його представник, а тому 15 липня 2008 року на законних підставах, зокрема на підставі ст. 207-235 ЦПК, яка передбачає право суду залишати без розгляду позов у тому випадку, якщо позивач не являється в судове засідання, заява Болотіна Анатолія Давидовича «Про обмеження дієздатності Болотіна Давида Яковича» була залишена без розгляду. А це одне і те ж, що відмовили йому в позові.

– Отже, як свідчила прийнята судом ухвала, не доведено, що Болотін Давид Якович був психічно хворий?

– Це була психічно здорова людина. Про це ж свідчить і висновок психіатричної лікарні.

– Який це жах – доводити через суди рідному синові, що ти не псих!..

– Відповідати за Анатолія Болотіна, чому він так вчинив, я не можу. Я знаю одне, що позов його до батька безпідставний.

РОЗМОВА З РАЇСОЮ ВАСИЛІВНОЮ ДЕРУН – законною перед Богом, людьми і державою дружиною Давида Яковича Болотіна – була важкою.

– Шостого жовтня 2008 року ми розписалися.

– Ви привласнили собі як законна дружина Давида Яковича якесь його майно після смерті чоловіка?

– Я нічого його не привласнила. Абсолютно... Я нічого не хочу! У мене також є діти. Але я їм не дозволяю втручатися. Я ні в чому не винна перед дітьми Давида Яковича. Я його дуже доглядала. Він мені казав: «Мои соседи все тебя полюбили». Можете запитати їх. Він переніс мікроіфаркт, мікроінсульт. А під кінець вже – інфаркт був...

– А у вас в Ізраїлі...

– У мене там син живе 15 років. Внук, якого я виростила.

У нас документи здані на проживання в Ізраїлі. Вже він не міг тут жити. Йому треба було раніше... У травні мала прийти йому пенсія і ми мали їхати на постійне місце проживання в Ізраїль.

– А з майном його тут що мало бути?..

– Давид Якович дав генеральну довіреність меншому сину... Здається, що і заповіт є, що після смерті...

– Анатолій пише у райгазеті, мовляв, як батько міг привести жінку менше ніж через два місяці після смерті матері?..

– Вона померла в січні. А ми зійшлися у червні. Я з ним випадково зустрілася на базарі... Він підійшов до мене. Двадцять восьмого травня те було.

– А як сталося з тим пістолетом?

– Ми сиділи в дворі на лавочці. Давид мені каже, ну, він мене завжди красиво називав: «Раечка, иди и пересмотри лекарства». Я зайшла в кімнату велику, сіла, відкрила шухляду. Дивлюся – Толик вбіг... Почав навкруг мене стріляти... Ці кулі ми з Давидом занесли в міліцію. (А в міліції старший інспектор ОГП Тульчинського РВ УМВС капітан міліції В.П. Мельник, як і належить згідно із законом, відібрав у них пояснення. Але, як кажуть, не дуже старався докопатися до істини. Судіть самі. Не спромігся навіть з’ясувати, що Д.Я. Болотін – громадянин Ізраїлю, і записав його як звичайного громадянина України, не судимого, пенсіонера. А відтак повідомляти про конфлікт у посольство Ізраїлю не було сенсу... Це була помилка капітана, а чи діяв він так свідомо?.. Цікаво, що відібрані ним пояснення записані одним почерком, мабуть, записував їх сам капітан. Д.Я. Болотін повідомляє: «Під час сварки в моєму будинку та в домогосподарстві син Анатолій неодноразово здійснював постріли з пістолета з резиновими кулями». Р.В. Дерун: «Під час сварки в будинку та на подвір’ї Болотіна Давида Яковича Болотін Анатолій неодноразово здійснював постріли з пістолета з резиновими кулями». Про ці постріли і кулі подружжя Болотіних повідало багатьом начальникам, в тому числі, і найвищому міліцейському начальнику області, і народному депутату Ю.А. Кармазіну. Але... Одним словом, постріляв, полякав – з ким не буває..? Добре, що не вбив і не поранив... Отак відреагували ті начальники – В.К.). А Гена (молодший син Давида Яковича) був з нами в добрих стосунках. Я завжди його приймала як сина.

– Одна людина казала мені, що Давид Якович був у вас четвертим чоловіком, який помер...

– А як це?!.. У мене був один чоловік. Капітан міліції. Трагічно загинув у сімдесят восьмому році. Більше я не виходила заміж! У мене чоловік був законний – батько моїх дітей. А з Давидом Яковичем... Він мене любив. Я хотіла, щоб ми були красивою парою. Мені не треба було ні золота, нічого. Мені потрібний був Да-ви-д, а не те, що навкруг нього. Я хотіла, щоб було з ким поговорити, жити... У мене своя квартира. Діти влаштовані. Я ніколи не була «падшою» жінкою.

О третій годині дня 7 квітня він мені з лікарні дзвонив: «Раюша, приди». «Я збираюся, що тобі принести?». «Нічого не треба». Я купила морозива, він любить його. Зустрічав на порозі палати, зачувши мій голос. Санітарки зраділи, що я прийшла. А він: «Раюнчик мой идёт, слышу твой голос».

Оце я його тоді останній раз і бачила.

Я була у нього... На кладовищі... Занесла йому квіти. І попросила в нього пробачення... Перед тим, як ми мали зійтися з Давидом, були у батюшки Івана. Говорили. Він казав, що нічого страшного, мужчина не може сам. Ви собі сходьтеся, живіть. Не прийшла я сама у дім Болотіних. Не прийшла... Він любив мене. І я дуже добре до Давида ставилась.

І у нас все було б добре. Хай би він жив. (Плаче). Марно він це зробив...

– Очевидно, він зрозумів, що ви не зможете з ним жити. Тому це зробив?

– Він мені казав, що зустрічався з сином. «Он поставил мне условие, чтобы я с тобой разошелся, тогда вернёт мне дом». Я кажу: «Будь ласка. Давай розійдемося, нехай він тобі вертає дім».

– А як він позбувся будинку?

– Ми були на суді, і там... Мирову угоду запропонували. (Анатолій Давидович подавав свого батька і на майно. Ціна позову була – 500000 гривень. І тато пішов на підписання мирової... Чому, що його змусило до цього, як це сталося? – це окрема тема, якою могли б зацікавитися і правоохоронці – В.К.). Адвокат читає: «Вот, Давид Яковлевич, одна вторая вам, одна вторая Толику...» Я не втручалася. Ми вже коли приїхали додому – почитали і зрозуміли... Я казала: «Додік, якщо забрали – то то ж твої діти. Твої діти...»... Він дуже трудівник великий. Він все вмів робити. Я дуже цінувала, що він такий був. Боже мій! – знову сльози заливають її обличчя. – Йому подобалося, що у нас чисто в домі. Що я готую. Я не лінувалася.

– А вам відомо, що Давид Якович писав заяву народному депутату Ю.А. Кармазіну?

– Це я знаю.

– Як ви приїхали з Ізраїлю...

– Ми вже знали, що він не попаде в свій будинок. Ми приїхали до мене. І жили в мене. Аж до першого квітня, поки він ліг у стаціонар райлікарні з інфарктом.

– А в той час хата Давида Яковича була вже переписана на...?

– Так. Я йому сказала: “Нам є де жити. Будемо жити в мене... Будь ласка». Ніхто ж не виганяє!.. Двокімнатна квартира в мене. Ми жили. Але він рвався додому.

– А що, Толик не пускав його туди?

– Ні, він ходив додому. Але прийде, а там – пусто. Каже, що не було навіть на що сісти. Я там не була. І сказала, що моєї ноги там більше не буде...

– А що думаєте стосовно заочного рішення судді Люлька?

– Сто тисяч зараз там фігурує. (З заочного рішення суду, підписаного тим же знаменитим суддею Люльком: “Спростування громадянки Дерун Р.В.: «Приношу вибачення Болотіну Анатолію Давидовичу за те, що поширила відносно нього неправдиву інформацію, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію... Стягнути з... Дерун Раїси Василівни 100000 грн. на користь Болотіна Анатолія Давидовича у відшкодування моральної шкоди». Скільки ж це життів пенсіонерці Дерун треба прожити, щоб з пенсії сплатити Анатолію Давидовичу таку гігантську суму?!). І за що, який злочин я скоїла? Зійшлися двоє пожилих людей доживати віку, сім’ї не розбили одне одному, нікому шкоди не зробили. На планеті мільйони одиноких старих людей так роблять. Ми ж не порушили ні державний закон, ні Біблійний. За що ж з нами так?..

БРАТ ПРО БРАТА І ТАТА РОЗПОВІВ ТАКЕ:

– Геннадій Давидович, ваш брат Анатолій 27 жовтня 2007 року в газеті «Тульчинський край» опублікував матеріал: «Відповідь, чому депутат районної ради Анатолій Болотін вимагає обстеження батька на дієздатність». Скажіть, будь ласка, Ваша думка про батька така ж?

– Моя думка не співпадає з думкою брата. Я вважаю, що мій батько був здравою людиною, розумною людиною. Він з малоліття важко працював, виростив двох синів, поставив їх на ноги. Зміг збудувати прекрасний будинок собі, Анатолію, побудував йому рибокоптильний цех, зміг створити сімейний затишок. Він все зміг... І навіть той приклад, що в 70 років міг дуже добре керувати авто, говорить багато про що. Він завжди ставився до всього розумно і грамотно. Слів не вистачає, щоб розказати, який у мене був чудовий батько. Я його дуже любив... І добре бачив, дієздатний він чи ні. Він був повністю дієздатною людиною. Ніяких психічних зривів ніколи за ним не помічав.

– У такому разі скажіть: публікацію «Відповідь, чому депутат районної ради Анатолій Болотін вимагає обстеження батька на дієздатність» за підписом вашого брата... можна вважати інформацією, яка відповідає дійсності?

– Ні, не можна... А я не вважаю, що потрібна була якась перевірка батька, обстеження на дієздатність.

– Скажіть, автор цієї публікації Анатолій Болотін міг нанести важку образу своєму батькові, тобто і вашому батькові, тим, що опублікував такий матеріал?

– Звичайно, наніс образу. Мого батька знало все місто...

– Анатолій Болотін посилається в цій публікації на публікацію в газеті «33-й канал», яка була під назвою «Чому відомий у Тульчині бізнесмен і депутат Болотін... подав позов на батька, аби визнати його недієздатним...?» за 5 вересня того ж 2007 року. Скажіть, будь ласка, а ця публікація відповідає дійсності? Автор цієї статті пані Зонова доводить багатьма прикладами, що ваш батько був абсолютно дієздатною людиною.

– У цьому я з нею згодний. Так, він був психічно абсолютно здоровою людиною.

– Як ви думаєте, чому так сталося, що загинув ваш батько?

– Я над цим думаю... Підготував заяву, хочу її подати, щоб заново відкрили кримінальну справу і щоб вели слідство. В частині тій... хто довів батька до самогубства?

І найщиріше моє бажання – щоб у цій трагічній історії було очищення через каяття...

ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА ДЕПУТАТА

Стаття 5 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»: «Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі: 2) припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України». Отже: не живеш в Україні постійно – ти не депутат. А ось ще витяги однієї абсолютно доказової статті: «ТУЛЬЧИНСЬКЕ ДЕПУТАТСТВО... ПО-МОЛДОВАНСЬКОМУ, або Оце-то захисник Вітчизни!» за 29 жовтня 2008 p. Її автор – відомий вінницький адвокат О. Якименко: «...Із довідки начальника СГІРФО Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області № 5682 від 19.05.2008 року:

«... Громадянин України Болотін Анатолій Давидович, 10.03.1959 р. н., уродженець м. Тульчина Вінницької області, був зареєстрований у м. Тульчині по вул. Павлова, буд. 17.

19.01.2006 року знятий з реєстраційного обліку у зв’язку із виїздом на ПМП (постійне місце проживання – ред.) у Придністров’я, Молдова».

Із листа Міністерства внутрішніх справ Придністровської Молдовської Республіки від 12 вересня 2008 року № 12/3744:

«По сведениям Республиканского адресного бюро УпДМ МВД ПМР, гражданин Болотин Анатолий Давидович, 10.03.1959 г. р., был прописан с 27.01.2006 года по адресу: ПМР, г. Каменка, ул. Котовского, д.138, по виду на жительство 004470, выданному УпДМ МВД ПМР 27.01.2006 года»...

Отже, якщо слідувати закону, з 19 січня 2006 року Анатолій Болотін мав би припинити повноваження депутата Тульчинської районної ради. Проте все відбулося навпаки.

А. Болотін не лише залишився депутатом, але і став депутатом наступного скликання?!

У заяві від 11 лютого 2006 року на ім’я Тульчинської районної територіальної виборчої комісії А.Д. Болотін, який тепер прописаний в Придністровській Молдовській Республіці за адресою: м. Кам’янка, вул. Котовського, 138, вказує зовсім іншу адресу – вул. Павлова, 17 у м. Тульчині Вінницької області та зазначає, що дає згоду балотуватися кандидатом у депутати Тульчинської районної ради на чергових виборах 26 березня 2006 року від виборчого блоку Юрія Кармазіна...

28 березня 2006 року районною виборчою комісією було прийняте рішення про реєстрацію А.Д. Болотіна депутатом районної ради 5 скликання, і з цього часу його депутатство стає одним із центрів по перерозподілу власності Тульчинського району.

На сесії районної ради від 27.04.2006 року обрано А. Болотіна головою постійної комісії з питань регулювання комунальної власності, комунального господарства, благоустрою та комплексного розвитку населених пунктів.

За ці роки А. Болотін як голова постійної комісії провів сім засідань постійної комісії.., на яких приймалися важливі рішення.

А.Д. Болотін став також головою районної конкурсної комісії з надання в оренду майна, що належить до комунальної власності територіальних громад району. За цей час під головуванням А.Д. Болотіна проведено сім засідань районної конкурсної комісії, на яких вирішувалися питання про розпорядження районною власністю...

Після дворічного проживання в ПМР, згідно з документами, головний герой “Штрихів до портрета депутата” повернувся на батьківщину для реєстрації в рідному Тульчині. Щоб 100 відсотків бути впевненому в вищеозначеному документі ПМР, я відправився за адресою, вказаною в ньому, де проживав наш пан Болотін. Як же здивувався, коли виявилося, що за цією адресою проживає теж наш земляк, молода людина – Олег, який працює в податковій інспекції і, кажуть, навіть очолює там досить серйозний відділ, що бореться із складними неплатниками податків...

Тесть Олега, спеціаліст райради, за словами місцевих жителів, у свій час навіть був мером Кам’янки. Зрозуміло, що і теща, і дружина Олега теж відомі і досить поважні люди в ПМР... Чому прописали ці зарубіжні державні службовці у власному домі людину, яка має в Тульчині прекрасне помешкання, в Кирнасівці – підприємство – мені так і не вдалося дізнатися від них...

Із заяви Д.Я.Болотіна від 06.06.2008 р. народному депутату Ю.А. Кармазіну, яка розглядалася, зокрема, обласною радою Партії Захисників Вітчизни: «...Болотін А.Д. це зробив спеціально, для того, щоб торгувати дорогими машинами, які ввозять з Німеччини, і щоб не платити відповідні податки на таможні. Постає питання, чи може бути іноземець депутатом будь-якого рівня у нашій державі?»– запитував він народного депутата.

Першого листопада 2008 року рада Вінницької обласної організації Партії Захисників Вітчизни, зокрема, вирішила:

«... Рекомендувати ЦК Партії Захисників Вітчизни виключити Болотіна Анатолія Давидовича з лав Партії Захисників Вітчизни та застосувати до нього ЗУ «Про імперативний мандат». А правоохоронні органи і досі не реагують на його отаку діяльність. Хто їм дав команду?

У кінці 2007 року цей громадянин, який, за документами, на той час постійно жив у Придністров’ї, звернувся з позовом до Дерун Р.В., «Регіни»-ЛТД, журналістки І.М. Зонової та редакції газети «33-й канал». Замість сплати судового мита він надав суду посвідчення постраждалого четвертої категорії внаслідок Чорнобильської аварії. 17.04.2008 р. адвокат – представник ТОВ «Регіна», газети звернувся до суду з клопотанням, в якому зазначав, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи четвертої категорії звільняються від сплати державного мита лише якщо «постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю». «Документів на підтвердження вищевказаних умов позивач не надав, а тому зобов’язаний був сплатити державне мито (судовий збір) на загальних підставах (10% – 30 000 грн.), але не сплатив». Та суддя на таку «дрібничку» уваги не звернув. Між тим, у позовній заяві пан Болотін не вказує, що проживає в ПМР...

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике