"ХТО ДОВІВ НАШУ ПОДРУГУ ДО САМОГУБСТВА?"

«Привіт, люба «Молодіжко», хочемо поділитись з тобою горем, адже ми втратили свою подругу, яку постійно гнобила одна з нас тим, що думала, що вона королева краси. Даша наклала на себе руки, а та дурепа так і не зрозуміла, що сталось, а головне — через кого.

Знайомі ми були ще з школи, точніше з 11-го класу. Тоді Даша перевелась до нас у школу з іншого села. З нею ніхто не хотів товаришувати, окрім нас, трьох сільських дівчат. Вона була кумедним дівчиськом, яке полюбляло навчатись, трошки соромилась людей, бо вважала себе негарною. Серед нас також була так звана красуня школи Леся, яка не розуміла доцільність спілкування з Дашею до того моменту, аж поки не настала пора випускних екзаменів. Через мене вона почала з’являтись у нашій компанії, щоправда, поводилась якось скуто у присутності Лесі, яка вважала, що для такої, як Даша, її уваги забагато, адже вона дуже приваблива, і чого б це їй ходити поруч з «ботаном».

Прийшла пора вступати. Оскільки ми сильно здружились, то вирішили вступати в одне училище разом, крім Лесі, звичайно. Але та завалила вступні в університет і перевелась до нас, ми її і взяли до нас у кімнату — подружка все-таки.

Дарина постійно сиділа з книжками, а от ми періодично виходили гуляти. Леся вважала, що у неї не буде ніякого особистого життя, якщо постійно вчитиметься, адже без хлопчачої ласки свого життя не уявляла. Ну, тут проблем у неї не виникало — було завжди багато залицяльників, та ще й такі, котрі пропонували руку і серце. Якось вона сказала при Даші: «Та я якось не дуже переймаюсь тим, що вона тут сидить сама, тому що мені було б соромно вийти з нею кудись: ніякого відчуття смаку, з хлопцями поводитись не вміє, в окулярах і говорить науково. Хто ж подивиться на таку дівчину? А мені це могло б попсувати репутацію, не дай Боже, ще подумають, що я така, як вона». Даша дуже розплакалась, а та розвернулась і пішла, бо її чекала машина, навіть не попросила пробачення. Але коли ми всі залишались наодинці — ніяких хлопців, ніяких книжок. Ми ділились усім, в тому числі, й Леся: все, що з нами трапилось, хто подобався. Плюс до всього, Даша була єдиною подругою, яка не змогла б відбити у нас хлопця, тому довіряли їй, як нікому.

Якось вона сказала, що їй подобається однокурсник Паша. Ну, по правді, подобався він всім: високий брюнет з блакитними очима, сильною статурою, а головне для Лесі, як потім з’ясувалось, – мав великий гаманець. А Дашка цього не розуміла, вона казала, що в людях головне не гроші, а душа. Якось Леся вирішила їй допомогти, адже Дашенька ні з ким, крім нас, не дружила, а тим більше не зустрічалась. Леся запросила Пашу в парк і сказала, що прийде з Дариною. Ну, зрозуміло, що всю увагу він звертав на нашу горе-красуню, у крайньому випадку, вона у цьому була переконана, а наша зубрилочка була ніби доповненням. Так повторилось кілька разів, і з останньої прогулянки Дашка повернулась у сльозах. Ми її заспокоїли, але тоді з’явилась Леся і зверхньо заявила, що Даринці потрібно звикати, адже на неї ніхто ніколи не звертає увагу. Дашка піднялась, і сказала: «Ще побачимо!». Ми ж, дурні, думали, що Дашулька сприйняла це з гідністю і не переймається, але помилились. Я і Ганнуська пішли на дискотеку, а Леська — до того Паші. Повертались у гуртожиток разом. Боже, що ми побачили: люба Дашенька лежала у крові. Вона викинулась з вікна найвищого поверху. Я втратила свідомість... Наступного дня знайшли записку, в якій подружка просила у всіх пробачення, що вона не така, як всі».

Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике