“Люба «Молодіжко»! Так вийшло, що у цьому житті я втратила усіх близьких людей і звернутися за порадою нема до кого. Несила боротись з лихом одній, от і вирішила написати на адресу редакції. Може, хоч чужі підкажуть, як вчинити правильно.
Ще коли виховувалась в інтернаті (своїх батьків зовсім не пам’ятаю, бо вони обоє загинули в автокатастрофі, коли мені ледь виповнився рік), то з неприхованим задоволенням перечитувала «Кайдашеву сім’ю» Нечуя-Левицького. Ох, і насміялись ми тоді з подругами з усіх тих комічних ситуацій і домашніх «потасовок» між невістками і свекрухою. Не до веселощів мені зараз, бо в реальності переживаю куди гірші чвари.
Зі своїм майбутнім чоловіком ми познайомились у парку. Нас привезли на екскурсію по місту, а він саме відпочивав там з товаришем. Віталій перший підійшов і привітався. Навіть запитав у вчительки, яка супроводжувала, чи можна пригостити мене морозивом. З годину спілкувались, а на прощання обмінялись адресами. Листувались більше року. Він частенько приїздив до мене в інтернат. А в день випуску освідчився і запропонував одружитись. Вперше у житті я відчула, що не самотня, що поряд рідна душа. Моєму щастю не було меж. Здавалося б, історія Попелюшки з традиційним хепі-ендом. Але не все так просто…
Знайомства з його батьками я дуже боялась. Хвилювалась, як вони сприймуть моє сирітство. Знала, що сім’я Віталія інтелігентна: батько - колишній військовий, мама – вчителька іноземної мови. Розповів коханий і про велике горе, яке спіткало його родину – після невдалої операції на серці помер старший брат і він залишився єдиним нащадком.
Усі мої побоювання виявились немарними. Те, що з свекрухою ми спільної мови не знайдемо, я зрозуміла одразу. Вона навіть не приховувала свого розчарування вибором сина і в очі заявила мені, що її дитина гідна кращої партії. «З часом вона переконається, що я хороша. Я буду найкращою у світі невісткою», - подумки втішала себе.
Справжнє пекло почалось після весілля, бо жити ми мали в одній квартирі. Три кімнати, а спокою ні в одній. Чоловік з тестем мають свій невеличкий бізнес і часто у відрядженнях. Що б я не робила - мама Віталія усе критикує. Зварила борщу, то вона, навіть не спробувавши, вилила усю каструлю. Мовляв, якось він неестетично виглядає. Пральною машиною мені забороняє користуватись. «Заробиш на свою, а мою нічого чіпати», - крикнула. Щоранку бажаю їй доброго дня, а у відповідь тиша. Одяг не дозволяє складати у шафі, бо «хтозна, що там на ньому з того інтернату понаносила». Якось я вийшла на балкон і почула, як свекруха поза очі обмовляє мене на лавочці з сусідками. «Оце-то біда у наш дім прийшла. Ледача, нічого робити не хоче, – бідкалась вона. – Ні копійки за душею, на все готовеньке. Гадає, що як сирота, то їй кланятись треба». Від несправедливої образи проплакала цілий вечір. Віталію нічого не кажу, боюсь скандалу. Не хочу настроювати його проти рідної матері.
Останньою краплею стало звинувачення у крадіжці. Свекруха заявила, що у неї пропало півтисячі гривень. Я геть на Біблії клялась, що не злодійка. Після того у мене стався серцевий напад. І це у 20 років. Найстрашніше, що через хвилювання втратила дитину – викидень.
Коли чоловік вдома, то вона «вся доброта світу» і «донечкою» мене називає, а як він за поріг - то гірше мачухи веде себе. Не раз спокійно попереджала: «Ти тут ненадовго. Пакуй свої манатки, бо скоро я підшукаю Віталику достойну заміну. Онуків від злидні не потерплю…»
Нема у мене рідної матері, яка б пригорнула і захистила. Думала, що свекруха нею стане, та, мабуть, не судилось…”
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"СВЕКРУХА ХОЧЕ ЗРУЙНУВАТИ МІЙ ШЛЮБ, бо вважає, що її єдиний син гідний кращої партії. Через неї я втратила дитину…"
"